Метою статті є комплексний аналіз участі Української радикальної партії (УРП) у виборчих кампаніях до австрійського Рейхсрату 1907 і 1911 рр. Методологічною основою статті послугували принципи об’єктивності, історизму, послідовності, проблемності. У роботі використано методи: аналізу і синтезу, проблемно-хронологічний, просопографічний, порівняльний, статистичний, для вивчення ролі УРП у передвиборчих кампаніях 1907 і 1911 рр., а також метод внутрішньої критики джерел. Наукова новизна полягає в опрацюванні значної кількості першоджерел та наукової літератури, завдяки чому вперше вдалося проаналізувати форми та зміст ведення УРП передвиборчої боротьби у 1907 і 1911 рр., здійснити порівняння участі радикалів у двох передвоєнних виборчих кампаніях. Висновки. Запровадження загального виборчого права до Рейхсрату значно поліпшило становище галицьких політичних партій, що проявилося під час виборчих кампаній 1907 і 1911 рр. З метою проведення своїх представників до парламенту Цислейтанії УРП активно долучилася до виборчого руху. Ключовими формами агітації під час цих двох кампаній були організація вічевого руху та випуск партійного друкованого органу – газети “Громадський голос”, в якій публікувалася детальна інформація про передумови, хід та наслідки виборів як 1907, так і 1911 р. Ядром електоральної бази УРП стало селянство та сільська інтелігенція. Найвищий рівень підтримки радикалів спостерігався у Коломийському, Товмацькому, Городенківському, Надвірнянському, Косівському та Станиславівському повітах Східної Галичини. Під час виборів 1911 р., порівняно з попередньою кампанією, спостерігалося незначне зменшення популярності УРП, що було спричинено внутріпартійними непорозуміннями, фінансовими труднощами та зниженням ентузіазму серед рядових членів партії. Негативно впливали на результати виборів конфлікти між провідними українськими політичними партіями краю. В окремих випадках спостерігалися спроби співпраці радикалів із Українською національно-демократичною партією (УНДП) і Українською соціал-демократичною партією (УСДП) задля об’єднання зусиль у протистоянні польським політичним силам. За результатами виборів УРП напередодні Першої світової війни із електоральним ядром 8,5–9 % виборців краю була третьою за впливовістю українською політичною силою Східної Галичини після УНДП та москвофілів.

У статті показана радянська цензурована дійсність 1950–1980-х рр., в якій працював Воло­димир Грабовецький і творився його науковий доробок. У статті коротко проаналізоване листування вченого з українськими радянськими істориками 1950–1980-х рр., яке зберігається у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Листування з радянськими істо­риками стосувалося різних аспектів діяльності професійної діяльності В. Грабовецького: збору наукових матеріалів, підготовки до захисту кандидатської і докторської дисертацій, участі у виданні ко­лективних монографій, співпраці з академічними науковими установами (Інститут історії АН УРСР, Інститут суспільних наук АН УРСР). Автор відзначає, що збережений Володимиром Грабовецьким епістолярний корпус джерел сьогодні є корисним для сучасних українських дослідників, що вивчають тему впливу цензури на українську радянську історичну науку і думку в системі Академії наук УРСР.

W roku 1911 odbyły się ostatnie w historii monarchii austro-węgierskiej wybory do Reichsratu, które po raz drugi odbyły się na mocy nowego prawa wyborczego. Aktywnym udziałem w tych wyborach wyróżniła się Ukraińska Partia Radykalna (UPR), która wysuwała swoich kandydatów w ośmiu okręgach Galicji Wschodniej. Głównymi formami kampanii wyborczej radykałów były organizacja wiec ludowych i wydawanie gazety "Głos Obywatelski". W swoim programie politycznym UPR opierała się na chłopstwie i inteligencji wiejskiej. W czasie wyborów w 1911 r. nastąpił niewielki spadek popularności UPR, co było spowodowane nieporozumieniami wewnątrzpartyjnymi, trudnościami finansowymi. W wyniku wyborów UPR z rdzeniem wyborczym 8,5% wyborców kraju była drugą najbardziej wpływową ukraińską siłą polityczną Galicji Wschodniej po Ukraińskiej Partii Narodowo-Demokratycznej (UPND). Podstawą metodologiczną artykułu były zasady obiektywizmu, historyzmu, różnorodności bazy źródłowej. W pracy wykorzystano metody analizy i syntezy, metody problematyczno-chronologiczne, biograficzne, prosopograficzne do badania życia i działalności postaci historycznej, metodę wewnętrznej krytyki źródeł.