Мета роботи. Визначення місце фармацевтичного права в системі права України, аналіз його предмета, методу та системи на підставі загальнотеоретичних розробок про галузь права та законодавства. Матеріали і методи. Дослідження проведено на основі опрацювання наукової та навчальної літератури, нормативно-правових актів. Використано методи аналізу, синтезу, узагальнення, системно-структурний, формально-логічний, порівняно-правовий, тлумачення правової норми. Результати й обговорення. Встановлено, що у вітчизняній спеціальній літературі спостерігається недостатня кількість праць, присвячених вивченню юридичної природи фармацевтичного права. Обговорення цієї проблеми більш активно здійснюється зарубіжними науковцями, ніж українськими. Привертає увагу факт відсутності єдиного підхіду до розуміння предмета та методу фармацевтичного права. Ці питання іноді висвітлюються у загальнотеоретичних роботах у рамках наукової дискусії про можливість існування комплексних галузей права в системі права. Зроблено висновок, що вчені не досягли загальної точки зору щодо галузевої належності фармацевтичного права та законодавства. Частина дослідників вважають фармацевтичне право складовою частиною (підгалуззю) медичного або економічного (господарського) права, а інші визначають як самостійну комплексну галузь права або законодавства. Висновки. Обґрунтована наукова позиція про те, що в сучасних умовах склалися підстави вважати фармацевтичне право самостійною комплексною галуззю права, предметом якої виступають управлінські, майнові та немайнові відносини, що виникають під час здійснення фармацевтичної діяльності, для регулювання яких використовуються методи субординації (імперативний) та координації (диспозитивний). Запропоновано поділ системи фармацевтичного права на Загальну та Особливу частини, розкрито інститути кожної з них.