Introduction. The purpose of the study is to present the forms of rehabilitation used in chronic obstructive pulmonary disease (CoPd) in various centres. Widespread occurrence of CoPd, significant disability, high treatment costs, permanently increasing and more profound knowledge about the pathogenesis and course of CoPd lead to a comprehensive study of respiratory rehabilitation and physical therapy of the disease. Conclusions. in evidence-based medicine databases, in the total number of the published research results pertaining to CoPd, the proportion of studies on rehabilitation makes up 9.8-15.95%, and that of physical therapy constitutes 3.8-11.5%. Taking into consideration the conclusions of systematic reviews with reference to the key role of rehabilitation and physical therapy in the CoPd patients' treatment, close attention should be focused currently on the identification of indispensable components of respiratory rehabilitation and the evaluation of its efficacy.

Актуальність. За прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров’я, до 2030 р. хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) стане третьою провідною причиною смертності у світі. Основні заходи боротьби з ХОЗЛ спрямовані на попередження виникнення, сповільнення прогресування та зменшення ймовірності ускладнень. Вищий рівень фізичної активності (ФА) повʼязаний із меншим ризиком загострень, госпіталізації та смертності в людей із ХОЗЛ і має переваги в покращенні рівня фізичної витривалості, задишки та якості життя, загалом. Тому ФА включена в програми легеневої реабілітації як необхідний компонент. Мета статті – проаналізувати рекомендації щодо фізичної активності в реабілітації осіб із ХОЗЛ. Методи дослідження – аналіз літературних джерел і клінічних настанов з фізичної терапії, легеневої реабілітації та фізичної активності із баз науково-доказової літератури Medline та PEDro. Результати роботи. Фізична активність у хворих  із ХОЗЛ значно знижена, а головним симптомом, який знижує можливість витримувати фізичне навантаження хворими на ХОЗЛ є задишка. Зменшенню фізичної активності також можуть сприяти вікові зміни та наявність супутніх захворювань (хвороби серця, діабет, ожиріння, когнітивні порушення й ін.). У пацієнтів із ХОЗЛ, у котрих показники об’єму форсованого видиху за першу секунду видиху становить 50 % від належного та вище рекомендовано підвищити тижневу фізичну активність, згідно з рекомендаціями ВООЗ. Пацієнти з нижчими показниками функції зовнішнього дихання, фізичної витривалості й більшою задишкою або пацієнти після загострення скеровуються на легеневу реабілітацію, одним із компонентів якої повинна бути програма фізичної активності. Програми фізичної активності продовжуються також після завершення програми легеневої реабілітації. Висновки. Фізична активність на сьогодні є невід’ємною складовою частиною в комплексному лікуванні ХОЗЛ та відіграє важливу роль у покращенні якості життя пацієнтів, зниженні ризику загострення, госпіталізації й смертності. Рекомендації щодо рівня ФА осіб із ХОЗЛ не відрізняються від таких для здорового населення. Бажано поступово досягати хоча б мінімального рівня фізичної активності, рекомендованого Всесвітньою організацією охорони здоров’я.

Актуальність. Дорсопатія – це група захворювань зі схожими клінічними проява- ми, характеризується процесами дистрофії, дегенерації і деструкції міжхребцевих дисків з послідовним ураженням заднього опорного комплексу і тіл хребців, що провокує больовий синдром тулуба і кінцівок та обмеження рухливості. Відповідно до Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10) дорсопатії поділяються на деформуючі дорсопатії, спондилопатії, інші види дорсопатій. Серед деформуючих дорсопатій найчастіше зустрічається остеохондроз хребта, що при- зводить до зниження фізичної активності пацієнтів, якості їх життя. Фізична терапія з правильно підібраними засобами дає стійкий терапевтичний ефект. Мета дослідження. проаналізувати вплив програми фізичної терапії на зменшення больового синдрому. Матеріали та методи. У дослідженні взяло участь 10 жінок, які займались за розробленою програмою фізичної терапії (фізичні вправи, дозована ходьба, сегментарно-рефлекторний масаж). Тривалість курсу – один місяць. Результати дослідження та їх обговорення. За тестом Вернона і Майора після курсу терапії в усіх шкалах показники кращі від початкових. У пацієнток зменшилась інтенсивність болю, покращились працездатність, концентрація уваги, сон та можливість виконання побутових завдань. Після проходження фізичної терапії скарги на біль були поодинокими і тільки як залишкове явище після масажу або фізичних вправ, пальпаторно у всіх пацієнток визначався нормальний тонус м’язів. Больовий синдром характеризувався як легкий дискомфорт або ниючий біль після занять. Інтeнсивність болю за ВАШ вказує на слабкий біль, який не завдає пацієнткам ніяких труднощів у самообслуговуванні. Висновки. Розроблена програма фізичної терапії сприяла зменшенню больового синдрому у жінок з деформуючою дорсопатією шийного та грудного відділів хребта. Перспективи подальших досліджень. полягають у подальшому визначенні впливу різних методик масажу на зменшення больового синдрому.