Мета роботи: покращити результати хірургічного лікування хворих на післяопераційний перитоніт, ускладнений абдомінальним сепсисом, шляхом покращення своєчасної діагностики та впровадження оптимальної хірургічної тактики.Матеріали і методи. За 2010–2017 рр. внутрішньоочеревинні ускладнення діагностовано у 209 (2,4 %) із 8762 хворих, прооперованих у клініці із приводу гострих і хронічних захворювань органів черевної порожнини.Результати досліджень та їх обговорення. Абсцеси черевної порожнини спостерігали у 142 (67,9 %) хворих, розповсюджений перитоніт – 67 (42,1 %) хворих. Міні-інвазивні технології (лапароскопічні втручання, дренування гнійника під контролем УЗД) були ефективними у 129 (61,7 %) хворих. Релапаротомію (РЛ) виконали у 80 (38,3 %) хворих, з них при розповсюдженому перитоніті – у 61 (91 %) із 67 хворих, при абсцесах черевної порожнини – у 19 (13,4 %) із 142 хворих. Перші прояви інтраабдомінальних ускладнень мали характер гострої дихальної недостатності – у 95 (45,5 %), серцево-судинної недостатності – у 68 (32,5 %), печінково-ниркової дисфункції – у 46 (22 %) хворих за відсутності чітких місцевих ознак захворювання. Серед 80 хворих, яким виконали РЛ за шкалою Marshall J.C., 9–12 балів встановлено у 34 (42,5 %). Одну РЛ виконано у 46 (57,5 %) хворих. По дві РЛ виконано у 26 (32,5 %), по три РЛ – у 8 (10 %) хворих. Виникнення потреби у проведенні повторних РЛ у 34 (42,5 %) супроводжувалося значним зростанням рівня летальності. Так, після першої РЛ померли 7 (15,2 %) із 46 хворих, після другої РЛ – 12 (63,2 %) із 19, після третьої РЛ 6 (75 %) із 8 хворих. Застосування прецизійної техніки, лаважу черевної порожнини розчинами антисептиків (8–12 л) до чистих промивних вод, інтраабдомінальне застосування “Екстранілу”, назоінтестинальної інтубації тонкої кишки, поряд з іншими методами лікування, сприяли більш швидкій ліквідації ознак абдомінального сепсису, зниженню числа повторних РЛ, зменшенню післяопераційної летальності з 47,7 до 11,1 %.