Авторське резюме Виокремлено та проаналізовано зміст семи основних етапів процесу добровільного об'єднання територіальних громад в Україні, передбаченого чинним законодавством, а саме: 1) ініціювання добровільного об'єднання територіальних громад; 2) узгод ження пропозиції щодо об'єднання зацікавленими територіальними громадами; 3) розробки та обговорення проекту рішення щодо добровільного об'єднання територі альних громад; 4) вивчення проекту рішення щодо добровільного об'єднання тери торіальних громад на відповідність Конституції та законам України; 5) прийняття рішення місцевої ради про добровільне об'єднання територіальних громад або прове дення місцевого референдуму щодо підтримки об'єднання територіальних громад; 6) прийняття рішення про утворення об'єднаної територіальної громади; 7) формування об'єднаної територіальної громади та відповідних органів місцевого самоврядування. Для кожного з етапів визначено суб'єктів їх реалізації, тривалість та очікуваний ре зультат, сформульовано зауваження та рекомендації щодо проходження етапів. Роз роблено рекомендації щодо розробки методичного забезпечення процесу об'єднання територіальних громад та подальшого вдосконалення законодавства. Ключові слова: місцеве самоврядування, адміністративнотериторіальна рефор ма, територіальна громада, об'єднання територіальних громад, органи місцевого са моврядування.

У статті розкрито переваги оцінювання персоналу органів публічної влади в Україні та меритократичного підходу до формування корпусу публічної служби на різних етапах службової кар’єри. Визначено його роль та пріоритетні напрями запровадження з урахуванням зарубіжного досвіду у контексті реалізації реформи публічної служби в Україні. Обґрунтовано необхідність розподілу на об’єктні напрямки оцінювання тих чи інших властивостей особи, серед яких вбачаються такі рівні: психофізіологічний – оцінювання стану здоров’я, психологічних якостей та здібностей кандидата; соціальний – оцінювання здатності працювати в колективі, біографічних відомостей; збір попередньої інформації про кандидата; перевірка інформації про кандидата;  професійний – оцінювання відповідності загальним та спеціальним вимогам до посади; державницький – оцінювання морально-психологічної стійкості, рівня антикорупційної свідомості тощо. Запропоновано заходи щодо застосування кадрових технологій під час оцінювання персоналу публічної служби. Доведено, що тільки системний підхід до вирішення проблеми добору персоналу на посади публічних службовців, від оцінювання психофізіологічних здібностей до антикорупційної діагностики,  у контексті реалізації загальних завдань «селекції» публічних службовців дозволить забезпечити успіх і ефективність реформ, які здійснюються на новому етапі державотворення України.

Авторське резюме У статті визначено і конкретизовано методологічні обґрунтування державної служби з позицій теорії організації, проаналізовано евристичні можливості організаційного підходу до досліджуваної проблеми і її рішення, наведено ознаковий опис державної служби як соціальної організації. Автор робить висновок про те, що в умовах, коли організації співіснують у взаємодії, яка включає флуктуації, дисипації, конкуренцію, конкурси тощо, забезпечення стабільності державної служби пов'язане із збереженням загальної структури для самовідтворення. Структура виступає як складна, розгалужена система взаємодій і взаємин соціальних суб'єктів, процес упорядкування елементів і відносин. Вона є основою для стабілізації взаємин і взаємодій з громадянським суспільством, що зараз необхідно для підвищення ефективності державного управління. Організаційна структура державної служби також є формою поділу і кооперації управлінської діяльності, стійкою схемою розподілу її цілей, завдань і функцій, виступає матеріальним носієм і засобом їх реалізації. Дана структура є фактором стабілізації. Ключові слова: державна служба, державне управління, організація, система, організаційний розвиток, організаційна структура.

У статті розглядається управлінська культура керівників територіальних органів Державної фіскальної служби України, від рівня якої залежить ефективність її функціонування. Доводиться, що економічна діяльність, яка є культурно-історичним феноменом, обумовлює значущість сервісних послуг, що надаються митницею, додає риси своєрідності самій управлінській культурі. Розглядається кадровий потенціал митних органів крізь призму соціокультурних орієнтацій.

У статті розкриваються підходи до інтерпретації етосу державної служби України, пропонуються способи його оцінювання за результатами аналізу емпіричних досліджень, проведених авторами у 2014 р., розглядаються процедура та техніка проведення соціологічного дослідження етосу державних службовців.