Резюме. Протягом останнього десятиліття поширеність неалкогольної жирової хвороби печінки досягла масштабів епідемії, вона стала одним з найбільш поширених хронічних захворювань печінки в дитячій популяції. Мета: вивчити взаємозв'язок функціонального стану жовчного міхура зі структурними змінами печінки в дітей з неалкогольною жировою хворобою печінки. Матеріали й методи. Обстежені 34 дитини віком від 8 до 17 років. Визначення стеатозу печінки проводили з використанням апарата FibroScan ® 502 touch з визначенням контрольованого параметра ультразвукового затухання (CAP). За даними еластометрії й УЗД органів черевної порожнини з дослідженням функції жовчного міхура пацієнти були розподілені на 4 групи: 1-ша група складалася з 7 пацієнтів зі стеатозом і гіпофункцією жовчного міхура (20,5 %), 2-га група-6 пацієнтів зі стеатозом і нормокінезією жовчного міхура (17,65 %), 3-тя група-11 пацієнтів без стеатозу печінки з гіпофункцією жовчного міхура (32,35 %), 4-та група-10 пацієнтів без стеатозу печінки з нормофункцією жовчного міхура (29,4 %). Результати. Результати сонологічного обстеження продемонстрували, що в дітей 1-ї групи (стеатоз із гіпокінезією жовчного міхура) визначалися значно більші розміри часток печінки порівняно з 4-ю групою (діти без стеатозу з нормофункцією жовчного міхура). Крім того, показники жорсткості паренхіми печінки були максимальні у хворих зі стеатозом печінки й гіпокінезією жовчного міхура. Обговорення. Поєднання стеатозу печінки та гіпокінезії жовчного міхура в дітей супроводжується значним збільшенням розмірів печінки, підвищенням жорсткості паренхіми печінки зі збільшенням ступеня стеатозу. Отримані дані вказують на взаємозв'язок функції жовчного міхура та структурних змін печінки.

Актуальність. Своєчасна діагностика стеатозу підшлункової залози (ПЗ) є необхідною умовою виявлення раннього метаболічного ризику та зниження захворюваності на хронічну гастроентерологічну патологію. Мета. Вивчення клініко-інструментальних особливостей стеатозу ПЗ у дітей із надмірною вагою та ожирінням. Матеріали та методи. У 53 дітей із функціональними розладами шлунково-кишкового тракту визначали наявність стеатозу ПЗ за допомогою ультразвукового дослідження. Розподіл за групами відбувся на основі наявності стеатозу ПЗ, ожиріння та надмірної ваги: 1 групу становили 24 пацієнти зі стеатозом ПЗ, ожирінням та надмірною вагою, 2 групу — 18 дітей з ожирінням і надмірною вагою без ознак стеатозу ПЗ, контрольну групу — 11 пацієнтів без стеатозу ПЗ, які мали нормальну вагу. Результати. Клінічна картина у дітей зі стеатозом ПЗ у більшості пацієнтів пояснювалась наявністю супутньої гастроентерологічної патології; 29,1 % хворих основної групи скаржились на біль у лівому підребер’ї. При аналізі диспептичних скарг слід відзначити, що пацієнти зі стеатозом ПЗ частіше скаржились на нудоту (58,3 %), метеоризм (45,8 %) проти пацієнтів, які мали нормальну вагу, однак значущість відмінностей не була достатньою. У пацієнтів 1 групи частіше виявлялась болісність при пальпації за ходом кишечника проти пацієнтів 2 групи. Болісність при пальпації в панкреатичних точках була вірогідно вищою у пацієнтів 1 групи (54,1 %) проти 3 групи. Підвищення ехогенності печінки в 2,4 раза частіше зустрічалось у пацієнтів 1 групи проти 2 групи та в 7 раз частіше, ніж у 3 групі. Зокрема, зміни зернистості печінки втричі частіше зустрічались у пацієнтів зі стеатозом ПЗ (p < 0,05), ніж у пацієнтів без стеатозу та з трофічними розладами, а також дітей, які мають нормальну вагу. Зміни ПЗ при її стеатозі проявлялись не лише змінами ехогенності, але й у майже половини пацієнтів (45,8 %) наявністю нечітких контурів органу, підвищенням зернистості (65,5 %). Об’єм і товщина стінки жовчного міхура були вірогідно вищими у групі дітей зі стеатозом ПЗ проти контрольної групи. Ознаки біліарного сладжу вдвічі частіше зустрічались у дітей зі стеатозом проти групи дітей без стеатозу та в 4 рази частіше, ніж у дітей, які мають нормальну вагу (43,87 % у 1 групі, 21 % у 2 групі та 9 % у 3 групі). Висновки. Клінічні та сонологічні зміни у пацієнтів зі стеатозом ПЗ свідчать про можливість запальних змін у паренхімі залози, що пов’язані із системним запаленням на фоні стеатозу та супутньою патологією органів шлунково-кишкового тракту.

У 34 дітей із різним ступенем стеатозу печінки був досліджений за допомогою водневого дихального тесту стан мікробіоти тонкого кишечника. Виявлений у третини дітей із стеатозом печінки (переважно третього ступеня) синдром надмірного бактеріального росту сприяв розвитку інсулінорезистентності, дисліпідемії, зокрема, ІІа типу (у 34,0 % дітей), ІІb типу (34,0 %), IV типу (17,0 %) та ізольованого зниження рівня холестерину ліпопротеїнів високої щільності (17,0 %).

Резюме. У II частині висвітлені методи дослідження та лікування неалкогольної жирової хвороби печінки в дітей, які базуються на принципах доказової медицини. Ультразвукове дослідження печінки вважається найпоширенішим способом діагностики неалкогольної жирової хвороби печінки в дітей й дорослих завдяки безпечності, доступності, відносно низької вартості. Чутливість цього методу у виявленні стеатозу печінки помірного та значного ступеня в дітей становить 79,7 %, специфічність -86,2 %. Але високий рівень кореляції з даними гістологічних досліджень спостерігається лише у випадках жирової інфільтрації понад 20 % гепатоцитів. На теперішній час біопсія залишається єдиним способом верифікації діагнозу неалкогольної жирової хвороби печінки та золотим стандартом у визначенні ступеня пошкодження печінкової тканини, гістологічної активності запалення та фіброзу. Головною метою лікування неалкогольної жирової хвороби печінки є попередження розвитку термінальних стадій захворювання. Основними напрямками медикаментозного втручання є корекція метаболічних порушень, відновлення чутливості до інсуліну й гепатопротекція. Стрімке зростання поширеності, прогредієнтний перебіг неалкогольної жирової хвороби печінки з можливістю формування цирозу печінки й гепатоцелюлярної карциноми вимагають своєчасної діагностики даного захворювання в дітей. У зв'язку з відсутністю специфічної симптоматики неалкогольної жирової хвороби печінки діагностичному скринінгу підлягають діти з наявністю факторів ризику. Ожиріння є провідним показанням до проведення діагностичного пошуку неалкогольної жирової хвороби печінки в дітей. Виявлення генетичних предикторів розвитку неалкогольної жирової хвороби печінки дозволяє відокремити групу пацієнтів, що потребують активного моніторингу через імовірність прогресування захворювання. Установлення діагнозу неалкогольної жирової хвороби печінки можливе після ретельного виключення інших причин розвитку стеатозу з урахуванням віку дитини та відповідних клініко-лабораторних даних. Застосування візуалізаційних методик дозволяє виявити й кількісно оцінити мінімальний ступінь стеатозу, але біопсія печінки залишається золотим стандартом у визначенні ступеня пошкодження печінкової тканини та фіброзу. Модифікація способу життя є першою лінією лікування неалкогольної жирової хвороби печінки в дітей. Медикаментозна корекція із застосуванням інсуліносенситайзерів, гепатопротекторів, антиоксидантів, пре-і пробіотиків призначається у випадках неефективності терапії першої лінії. Ключові слова: неалкогольна жирова хвороба печінки, стеатоз, діти.

Стаття присвячена дослідженню лімфоцитарно-макрофагальної ланки місцевого імунітету слизової оболонки шлунка у дітей в умовах хронічного Нр-асоційованого гастриту з урахуванням наявності цитотоксин-асоційованого гену А (CagA) Нр шляхом проведення стандартного морфологічного дослідження за модифікованою сіднейською системою та імуногістохімічного дослідження біоптатів.