Актуальність. Інсульт залишається провідною причиною інвалідності, але якісна медична допомога може поліпшити результати лікування. Мета дослідження: визначити предиктори збереження потреби у сторонній допомозі у пацієнтів з інсультом, які виписані з інтегрованого інсультного блоку (ІІБ). Матеріали та методи. Учасниками дослідження стали пацієнти з мозковим інсультом, які у 2010–2018 рр. перебували на стаціонарному лікуванні в Інсультному центрі (ІЦ), що розташований у багатопрофільній лікарні та функціонує за принципами ІІБ. Усі пацієнти були ретельно обстежені та отримували належне лікування, у кожного з них при надходженні та перед випискою було проведено оцінювання за основними інсультними шкалами. Дані пацієнтів проспективно вносились до спеціального реєстру. Як результат лікування розглядали прикінцеву оцінку за індексом Бартел (ІБ): при ІБ ≥ 85 балів ефект лікування вважався досягнутим, у разі ІБ ≤ 80 балів — недосягнутим. Для оцінки ступеня впливу 40 факторних ознак на ймовірність неповного функціонального відновлення був використаний метод побудови та аналізу логістичних моделей регресії. Результати. У дослідження були включені 677 пацієнтів віком від 20 до 95 років (медіана — 65,9 року), із них 271 (40,4 %) жінка. У 80,8 % пацієнтів був діагностований ішемічний, а у 19,2 % — геморагічний інсульт. Медіана оцінки за NIHSS при надходженні становила 10 балів. Терміни госпіталізації до ІЦ коливались від < 24 год (17,5 % пацієнтів) до понад 180 днів (17,2 % пацієнтів), 59,7 % учасників були госпіталізовані протягом перших 30 днів від початку захворювання. Згідно з результатами однофакторного аналізу, статистично значущий зв’язок з ризиком недосягнення ефекту лікування мали 27 факторних ознак, зокрема тип та підтип інсульту, вік, наявність фібриляції передсердь, інсульт в анамнезі, тяжкий неврологічний дефіцит, когнітивні порушення та значна функціональна неспроможність при госпіталізації, окремі неврологічні порушення (пригнічення свідомості, дисфагія, геміанопсія, геміпарез) та підвищений рівень маркерів запалення (Среактивний білок, швидкість осідання еритроцитів) у крові. Відповідно до результатів багатофакторного аналізу, сильний та незалежний зв’язок з ризиком недосягнення бажаного ефекту лікування мали вік пацієнта (відношення шансів (ВШ) 1,06; 95% довірчий інтервал (ДІ) 1,03–1,10 в середньому на кожен додатковий рік; р < 0,001), повторний інсульт (ВШ 2,8; 95% ДІ 1,3–6,2; р = 0,01), початкові оцінки за ІБ (ВШ 0,97; 95% ДІ 0,95–0,98 в середньому при зменшенні оцінки на кожний бал; р < 0,001), модифікованою шкалою Ренкіна (ВШ 1,7; 95% ДІ 1,0–2,8 в середньому при збільшенні оцінки на кожний бал; р = 0,05) та індексом мобільності Рівермід (ВШ 0,87; 95% ДІ 0,76–0,99; р = 0,05), а також початкова оцінка сили рук у відповідних розділах NIHSS (ВШ 1,5; 95% ДІ 1,1–1,9 в середньому на кожний додатковий бал; р = 0,003) та пізня госпіталізація до ІЦ (при надходженні пізніше 180 днів від початку захворювання ВШ 9,6; 95% ДІ 3,1–29,4; р < 0,001). Площа під кривою операційних характеристик AUC = 0,95 (95% ДІ 0,93–0,97) свідчить про відмінну узгодженість моделі прогнозування. Висновки. Найбільший вплив на збереження потреби у сторонній допомозі після лікування в ІІБ мають вік пацієнта, тяжкість початкових порушень та період захворювання. Незалежні предиктори збереження функціональної неспроможності можуть допомогти кращому оцінюванню прогнозу та оптимізації прийняття рішень щодо лікувальної тактики.
