Доведено, що законодавчо регламентовані підходи до бонітування відкритих ландшафтів України, зокрема її лісостепової зони, базуються переважно на оцінюванні середовищетвірних властивостей природних та антропогенно змінених екосистем. Це опосередковано характеризує захисні якості польових угідь, тоді як кормові-залишає поза класифікацією. Виявлено, що зимуючі рослинні культури своїм топографічним розташуванням спричиняють просторовий перерозподіл зайця сірого на досліджуваній території за агрегованим типом. Тоді як з віддаленням від озимих посівів зазначений тип розподілу поступово переходив у притаманний виду-дифузний. Обґрунтовано провідну роль посівів озимих злакових та багаторічних бобових культур у сучасних агроландшафтах Лісостепу України як трофічно привабливих стацій для денного залягання зайця сірого у невегетаційний період. Для удосконалення чинної методики мисливського бонітування орних земель держави запропоновано передусім використовувати оцінкові критерії природної і штучної мозаїчності ландшафтів на фоні просторово-часових характеристик їх укомплектованості багаторічними природними фітоценозами та озимими агрофітоценозами І групи трофічної цінності саме у невегетаційний період, як два визначальні показники якості польових угідь не залежно від періоду року та пересічності місцевості. Висловлені зауваження та пропозиції рекомендовано розглядати як тимчасовий варіант покращення ситуації до кардинального переформатування чинної нормативно-правової бази з упорядкування мисливських угідь держави. Ключові слова: Лісостеп; польова фауна; оцінка орних земель.