В огляді літератури наведено інформацію щодо профілактики делірію в оперованих пацієнтів похилого віку. Визначено недостатню кількість якісних досліджень із профілактики делірію. Етіологія післяопераційних когнітивних порушень дотепер залишається нез’ясованою. Розглядається кілька механізмів розвитку післяопераційного делірію. До них відносять періопераційну гіпоксемію та ішемію. Водночас слід зауважити, що ці показники визначалися шляхом вимірювання артеріального тиску й пульсоксиметрії, що має значний рівень похибки. Вірогідну точність та клінічну значимість, можливо, матиме церебральна оксиметрія. Наведено клінічні форми післяопераційного делірію, механізми розвитку та поширеність цього ускладнення. Наведено результати аналізу низки досліджень профілактичних заходів та зіставлення медикаментозних і немедикаментозних схем лікування і профілактики. Важливо підкреслити, що фармакологічне лікування не є першою лінією. Сучасні цілі передопераційної оцінки включають визначення індексу ризику, відповідно, рішення щодо найбільш прийнятного втручання, а також запобігання розвитку різних післяопераційних ускладнень, у тому числі післяопераційного делірію в пацієнтів похилого віку. Розлад мислення і сплутаність являють собою характерні клінічні ознаки післяопераційного делірію, що розвиваються на 1–3-й день після операції. Делірій може тривати понад один тиждень й асоціюється з різними ускладненнями, подовженням госпіталізації й низьким функціональним станом при виписці з лікарні. Проте фармакологічне лікування стає необхідним у випадках ажитації пацієнтів або відсутності адекватного післяопераційного догляду. Фізичні обмеження є небажаними, за винятком найбільш тяжких випадків, і то лише як тимчасовий захід, поки фармакологічні та інші втручання не дали заспокійливого результату. Отримані дані мають спрямовувати клініцистів до поміркованого підходу щодо призначення операції в літніх пацієнтів.