The article is devoted to the research of the European experience in the development of ecotourism and the features of its support and  regulation by the state; analysis of the development of the tourism sphere, in particular ecotourism in the leading countries of Europe; consideration of models of state regulation of tourism in European countries; the analysis of the modern development of ecotourism in Ukraine is given, in accordance with which identified the main reasons for the low activating its ecotourism development; the regulatory framework for the development of the domestic tourism sphere has been investigated; proposed the introduction of the necessary state tools for managing and regulating the development of tourism business in the relevant areas. The purpose of the article is to study the European experience in the development of ecotourism and the development of proposals for its use at the level of public administration and regulation of the development of ecotourism. The scientific novelty is to justify the necessity to introduce a number of state instruments for managing and regulating the development of tourism business in the relevant areas in order to ensure the economic growth of domestic ecotourism, as the main platform for socio-economic reconstruction of rural areas. Conclusions. The use of European experience in the development of the tourism business in Ukraine will contribute to the development and implementation of various areas of management and coordination of domestic ecotourism, the strategic goal of which should be the creation of a competitive tourism product that can satisfy the needs of external and internal tourists. For Ukraine, the third management model is acceptable in the form of organization of the tourism sphere and the ranges of world tourism. However, ensuring the effectiveness of its development requires at least partial funding for the country's participation in the creation of an appropriate monitoring, accounting, and control over the efficient use of recreational resources; creation of a transparent marketing platform; development of provincial and regional tourism development programs; synchronization of travel agencies with transfer organizations, cultural institutions, farmsteads, agro-formations; creation of appropriate consulting centers; the introduction of a classification systematization of rest places, etc.

Рівень продовольчої безпеки України залежить від розвитку аграрного сектору, економічне зростання якого неможливе без надання відповідної державної підтримки, особливо в умовах панування сучасної економічної кризи, провокованої зростанням світової пандемії, а також ускладнення політичної ситуації через продовження збройного конфлікту. Саме тому актуальності набуває активізація механізмів публічної політики державного управління в контексті регуляції та підтримки розвитку аграрного виробництва в Україні. Метою статті є проведення аналізу сучасного стану, методів і способів підтримки аграрного виробництва з боку держави, виявлення основних проблем з її надання та обґрунтування пропозицій щодо її удосконалення. Наукова новизна полягає в наданні пропозицій щодо удосконалення публічної політики та державної підтримки аграрного виробництва з метою підвищення конкурентоспроможності аграрної галузі, зміцнення продовольчої безпеки та зростання економічного потенціалу України. Висновки. Незважаючи на диференційний підхід надання державної підтримки аграрному сектору України, вона є недосконалою, суперечливою та такою, що не дозволяє здійснювати перспективне бюджетне планування державної підтримки аграрного виробництва, не забезпечує повноцінний розвиток галузі на базі сучасних інноваційних технологій, а тому не створює умови для підвищення економічного потенціалу країни. Основними проблемними аспектами розробки та надання державної підтримки аграрному виробництву є: відсутність системного характеру та узгодженості програм із пріоритетами напрямками розвитку сільського господарства; несталість та короткотривала спрямованість державних програм; непрогнозованість і несвоєчасність виплат з боку держави, а також щорічне недовиконання програм; недосконалість та недостатня дієвість законодавчих актів, які регулюють питання надання державної підтримки сільськогосподарському товаровиробнику. Із метою створення ефективної системи державної підтримки аграрного виробництва необхідно: по-перше, удосконалити відповідні нормативно-правові документи, що регулюють питання державної підтримки галузі; по-друге, розробити та офіційно затвердити Стратегію розвитку сільського господарства та сільських територій, а також відповідні документи, що визначають пріоритети державної підтримки аграрного виробництва на середньо- та довгострокові періоди; по-третє, визначити пріоритетність розвитку малих форм господарювання й удосконалити інструменти їх підтримки та заохочення; по-четверте, визначити інструменти, джерела та обсяги формування фінансових ресурсів для надання державної підтримки, а також узгодити щорічні обсяги надання державної підтримки за її стратегічними напрямами; по-п’яте, здійснювати контроль за виконанням державних програм підтримки на основі використання якісних та кількісних показників.

Зростаюча невизначеність, спричинена пандемією COVID-19, здійснила безпрецедентний негативний вплив на економіку України. Існує невідкладна необхідність розробки та прийняття на рівні держави дієвих заходів щодо підтримки та стимулювання розвитку органічного виробництва як екологічно-, соціально-, так і економічно-доцільного сектору для національної економіки. Метою статті є обґрунтування державних напрямків підтримки та стимулювання органічного виробництва в Україні в умовах дії надзвичайної ситуації. Наукова новизна полягає в наданні рекомендацій щодо державних напрямків, орієнтованих на підтримку та стимулювання розвитку органічного виробництва з метою підвищення якості продовольчих продуктів, раціональне використання земельних ресурсів та охорону навколишнього природного середовища. Висновки. З метою активізації діяльності у сфері органічного виробництва пріоритетними напрямками державної підтримки та стимулювання визначено: створення Агроекологічних кластерів, розвиток яких сприятиме вирішенню питання активізації можливостей особистих підсобних господарств у виробництві органічної продукції; надання для сільського населення необхідних преференцій, які стимулюватимуть їх до створення та розвитку органічного бізнесу; удосконалення фінансової підтримки фермерських господарств, які є головними виробниками органічної продукції; розробка модельної цільової програми диверсифікації господарської діяльності сільських регіонів з урахуванням зміни клімату; формування інформаційно-консультативної платформи, з метою інформування товаровиробників щодо ефективності впровадження прогресивних технологій, спрямованих на енерго-, ресурсо- і вологозбереження; розробка інвестиційних механізмів, орієнтованих на впровадження інфраструктурних інновацій з урахуванням викликів сьогодення. Реалізація означених державних напрямків сприятиме не лише формуванню позитивного іміджу країни як виробника високоякісної органічної продукції, а стане платформою для створення нових робочих місць на сільських територіях, окреслюватиме нові можливості розвитку для малого й середнього агробізнесу та сприятиме нарощенню експортних обсягів готової органічної продукції, а не лише її сировини.

У статті на основі використання системного аналізу проведене дослідження в напрямку впливу соціальновідповідальної поведінки на стратегічний розвиток вітчизняних бізнес-одиниць. У результаті проведеного дослідження встановлено, що рівень популяризації соціально-відповідального феномену корелюється з їхніми виробничими розмірами, а ставлення вітчизняних бізнес-одиниць до соціально-відповідальних заходів свідчить про готовність до їх реалізації, адже більшість із них розуміє і сприймає соціальну відповідальність як інструмент формування конкурентних переваг та забезпечення стійких конкурентних позицій на ринках.

No abstract