Хімічною окиснювальною поліконденсацією аніліну пероксодисульфатом амонію у водних розчинах різних концентрацій фосфатної кислоти, а саме 0,16 чи 0,80 чи 1,65 чи 3,30 М синтезовано зразки поліаніліну (ПАн) та композитів глауконіт/поліанілін (Гл/ПАн). Вміст глауконіту в реакційній суміші становив 1 г, а співвідношення анілін : глауконіт становило 1 : 1 (г : г). Властивості синтезованих зразків досліджено за допомогою сучасних фізичних методів аналізу. Виявлено, що зі збільшенням концентрації фосфатної кислоти у вихідних реакційних сумішах зростає кристалічність поліаніліну в зразках чистого ПАн, тоді як у зразках композитів Гл/ПАн поліанілін є переважно аморфним. Між компонентами композитів наявна міжмолекулярна взаємодія завдяки утворенню водневого зв'язку. Порівняння результатів дериватографічних досліджень зразків показало, що термічні властивості композитів залежать від вмісту глауконіту. Термічна стійкість є вищою у зразках, які містять глауконіт. З'ясовано, що процес термодеструкції композитів є складним і багатостадійним. Питома електропровідність отриманих композитів Гл/ПАн є меншою, аніж у зразках ПАн, синтезованих за різної концентрації фосфатної кислоти.Ключові слова: поліанілін, глауконіт, фосфатна кислота, композити, структура, термічна стійкість, електропровідність.

Properties of the Composites Made of Glauconite and Polyaniline in Aqueous Solutions of Phosphoric Acid

Хімічними синтезами отримано поліанілін і композити на основі цеоліту та поліаніліну (in situ). Вміст аніліну в реакційній суміші становив 1,0 г, а вміст цеоліту змінювали від 0,5 до 10 г. Окисником аніліну слугував амонійпероксодисульфат. Утворення композитів цеоліт/поліанілін підтверджено рентгенофазовим, ІЧ-ФП-спектральним і термогравіметричним аналізами. Аналіз спектральних, термічних та електричних властивостей синтезованих зразків композитів цеоліт/поліанілін стосовно зразка поліаніліну показав їхню відмінність стосовно чистого цеоліту та поліаніліну. Структура поліаніліну в синтезованих зразках композитів є аморфною з включенням кристалічних частинок цеоліту як матриць, на яких сформовано частинки поліаніліну у вигляді емеральдинової солі сульфатної кислоти. З'ясовано, що між макромолекулами поліаніліну та частинками цеоліту наявна міжфазова взаємодія за допомогою водневих зв'язків між поверхневими гідроксильними групами цеоліту та амінними атомами макромолекулярних ланцюгів поліаніліну. Термодеструкція поліаніліну в зразках композитів цеоліт/поліанілін перебігає дещо по-іншому, ніж деструкція зразка чистого поліаніліну, що зумовлено вмістом цеоліту в композиті. Питома електропровідність синтезованих зразків композитів цеоліт/поліанілін є у декілька разів нижчою за питому електропровідність зразка чистого поліаніліну.