Аналіз даних поширеності каріозної патології (до 94,8 %) серед дитячого населення, що існують на сьогодні, дозволяє стверджувати, що рівень лікувально-профілактичних заходів не забезпечує відповідної профілактики карієсу, а потреба модифікації та удосконалення прогностичних та діагностичних методів залишається актуальною в практиці сучасної стоматології, особливо у випадках прихованих форм патології, які тяжко ідентифікувати при первинних стоматологічних оглядах дитячого контингенту.Мета дослідження – визначити ефективність ранньої діагностики прихованих форм карієсу з використанням різних діагностичних підходів та обґрунтувати потребу моніторингу стоматологічного статусу дітей різних вікових груп.Матеріали і методи. У ході проведеного дослідження було проаналізовано 54 ортопантомограми (апарат Veraviewepocs 3D, Morita) дітей віком 6–12 років, що зробили попередньо за ортодонтичними чи загальностоматологічними показаннями у продовж жовтня–листопада 2016 р. Аналіз цифрових рентгенограм здійснювали за допомогою прикладного програмного забезпечення Logicon Caries Detector версії 5.2. Дослідження ділянок можливого каріозного ураження, які виявлені після цифрового аналізу ортопантомограм, проводили з використання лазерно-флюоресцентного методу та апарату DIAGNO dent Pen (KaVo).Результати досліджень та їх обговорення. При підтвердженні наявності каріозних змін за допомогою DIAGNO dent Pen, результати котрого були вибрані в якості еталону, було встановлено, що якісні показники верифікації нових форм карієсу в пацієнтів шляхом клінічного огляду сягають 45 %, з використанням рентгенологічного методу – 92,8 %. Застосування додаткового програмного забезпечення провокує виникнення похибки у 12 % випадків, у яких в перспективі не було зареєстровано подальших змін щільності емалі чи прогресування каріозного процесу.Висновки. У результаті проведеного дослідження було встановлено, що використання комбінації рентгенологічного та лазерно-флюоресцентного методів діагностики каріозної патології забезпечує найбільш комплексний підхід для ідентифікації раніше неверифікованих уражень твердих тканин зубів різної локалізації, що можуть бути класифіковані як приховані.