A comparative study on the validity and reliability of anterior, medial, and posterior approaches for internal fixation in the repair of fractures of the coronoid process of the ulna

Abstract

BackgroundThe coracoid process plays an important role in maintaining the stability of the elbow joint. A fracture of the coronoid process is often treated via surgical approaches, including open reduction and internal fixation, which aim to regain a stable, flexible, and loadable joint. In this study, we compared the anterior, medial, and posterior approaches of internal fixation in the repair of fractures of the coronoid process of the ulna.MethodsIn this retrospective study, 147 patients with fractures in the coronoid process of the ulna were recruited and classified into the anterior group (n = 73), the medial group (n = 32), and the posterior group (n = 42) according to the surgical approach used for internal fixation. These patients were assessed with respect to incision, operative time, estimated blood loss, fracture healing, and postoperative complications. The Mayo Elbow Performance Score was used to evaluate any form of disability associated with elbow injuries. Multivariate logistic regression analysis was performed to investigate the factors influencing the efficacy of fractures of the coronoid process of the ulna.ResultsIn the medial approach group, the operative time was longer, and perioperative blood loss and postoperative drainage volume were obviously increased compared with the anterior and posterior groups. The anterior group exhibited a better postoperative recovery compared with the medial, and posterior groups. Compared with the anterior group, fracture-healing time in the posterior group was further reduced, whereas elbow joint flexion extension and forearm rotation degree improved. Complications were significantly reduced in the posterior approach group compared with the anterior and medial groups. The factors influencing the efficacy of fractures of the coronoid process of the ulna included the Regan–Morrey classification, perioperative blood loss, and the internal fixation approach.ConclusionIn summary, the approach used influences fracture healing or the outcome after osteosynthesis. The posterior internal fixation method produced satisfactory functional outcomes in patients with fractures of the coronoid process of the ulna.

Lateral versus posterior surgical approach for the treatment of supracondylar humeral fractures in children: a systematic review and meta-analysis

“…Besides, the posterior approach resulted in less blood loss compared to the anterior and medial approaches (135.8 ± 44.7, 147.1 ± 42.7, and 171.3 ± 34.6 ml, respectively). 27 …”

Surgical Treatment of the Terrible Triad of the Elbow

“…Також використовують анкерну фіксацію переднього відділу капсули [24]. В такий ситуації буде актуальним бічний доступ (медіальний або латеральний) [25,4,19]. Ряд авторів вважають, що ушкодження переднього вінцево-плечового комплексу при переломах вінцевого відростку 1 ступеня доцільно лікувати консервативно [3,6], натомість є публікації, де підкреслюється необхідність відновлення та стабілізації вінцево-плечового комплексу навіть і при переломах вінцевого відростку 1 ступеню [26].…”

“…Переломи 2 ступеня часто багатофрагментарні та відносно невеликі за розміром, що викликає технічні труднощі при виконанні остеосинтезу. У зв'язку з цім вибір доступу до вінцевого відростку є достатньо актуальним, що обумовлює велику кількість дискусій з цього приводу [14,15,25,9,18,4]. У випадку перелому вінцевого відростку 2 ступеня застосовують кілька варіантів остеосинтезу і техніка їх виконання залежить від доступу.…”

“…У випадку перелому вінцевого відростку 2 ступеня застосовують кілька варіантів остеосинтезу і техніка їх виконання залежить від доступу. Більш простими є бічні доступ або розширений задній доступ до вінцевого відростку [3,6,25,27]. При цьому використовується так звана «лассо техніка», а саме черезкісткова фіксація фрагментів вінцевого відростку міцним шовним матеріалом або тонкою міцною стрічкою [21,17,6,19].…”

“…При цьому використовується так звана «лассо техніка», а саме черезкісткова фіксація фрагментів вінцевого відростку міцним шовним матеріалом або тонкою міцною стрічкою [21,17,6,19]. Також використовують фіксацію вінцевого відростку анте-або ретроградно проведеними гвинтами [8,6,25]. Зазначені методики часто не дають можливості точно репонувати фрагменти та здійснити надійну фіксацію, особливо при багатофрагметарних переломах або при малих розмірах фрагментів.…”