Anti-System Parties Revisited: Concept Formation and Guidelines for Empirical Research

Abstract

On the occasion of the fiftieth anniversary of the concept of anti-system party it is time to ask whether it enjoys good health in addition to longevity. Reflecting on what constitutes an anti-system party appears to be of unprecedented relevance, particularly in the light of the electoral success of populist parties such as the French Front National, the Five Star Movement in Italy and Syriza in Greece. This article highlights two crucial questions that remain unsolved if we follow existing conceptualizations: What are the boundaries of the concept? When does a party cease to be anti-system and how can it be reclassified thereafter? In order to overcome such limitations, this article develops a revisited concept of anti-system party and provides a set of guidelines for its empirical application. Furthermore, a novel typology capable of investigating the evolution of anti-system parties and classifying political parties in general is presented.

Varieties of Populist Parties and Party Systems in Europe: From State-of-the-Art to the Application of a Novel Classification Scheme to 66 Parties in 33 Countries

“…Combining the ideational approach with the analysis of systemic interactions The previous pages highlighted that the most common analytical tools used by scholars to assess the different roles played by populist parties in national party systems ultimately adopt dualistic lenses which do not do justice to empirical reality. Building upon and expanding from my previous works (Zulianello 2018(Zulianello , 2019a(Zulianello , 2019b, I argue that a classificatory effort aiming to grasp the different roles played by populist parties in contemporary party systems requires the assessment of two distinct dimensions that may well vary independently from one another.…”

“…4 For the sake of clarification 'mainstream parties' here means the parties that occupy an 'overall advantageous position in the system' (de Vries and Hobolt 2012: 250, emphasis added). 5 Although the most common path towards the achievement of systemic integration is constituted by the development and availability to use coalition potential (see below), a party can also achieve systemic integration through another, less frequent, path: through 'very visible and direct actions' while in national government (Zulianello 2019a: 34-36) that result in its actual and active contribution to the continuity of the key features of the existing order, despite its principled refusal to cooperate with mainstream actors, as in the case of SYRIZA in 2015 (for details, see Zulianello 2018Zulianello , 2019a.…”

Сутність, Особливості Та Різновиди Антисистемної Політичної Опозиції.

“…Заявлена проблематика знайшла відображення у наукових доробках таких вчених, як І. Большаков [1], Н. Вінничук [2], Х. Даалдер [8; 9], М. Зуліанелло [17], Г. Іонеску та І. де Мадаріага [10], Дж. Капочіа [6], Х. Лінц [11], Р. Макрідіс [12], Р. Паннет [13], О. Попова [3], Дж.…”

“…132-133]. Натомість у широкому сенсі антисистемна партія є політсилою, яка намагається і спроможна підірвати легітимність режиму, якому вона опонує [17], вживаючи для цього різні неконвенціональні засоби політичної боротьби -«від відчуження до протесту» [16, с. 132].…”

“…У демократичних, а інколи й автократичних режимах це звикло виявляється у функціонуванні так званих екстремістських/радикальних лівих (анархістських та комуністичних) і екстремістських/радикальних правих (фашистських/неофашистських й нацистських/неонацистських) партій та рухів [17]. Навіть попри те, що вони не обов'язково мають революційний характер, адже антисистемність може виявлятися у діапазоні від простого неприйняття до відкритого протесту супроти політичної системи.…”