ВСТУПНеспецифічні вагініти і бактеріальний вагіноз (БВ) упродовж багатьох років становлять актуальну проблему акушерсько-гінекологічної практики. Хоча ці патології не загрожують життю пацієнтки, однак доведено зв'язок інфекційних процесів нижніх відділів геніталій із невиношуванням вагітності, передчасними пологами, інфікуванням плода і новонародженого, розвитком хронічних запальних захворювань органів малого таза, післяпологовими гнійно-септичними захворюваннями, дисплазією шийки матки, післяопераційними запальними ускладненнями [1].Питання лікування змішаних генітальних інфекцій і попередження зумовлених ними порушень репродуктивного здоров'я протягом останніх десятиліть не втрачають медико-соціальної значущості. Це пов'язано як із високою частотою мікст-інфекцій, відсутністю патогномонічних клінічних проявів, так і зі сталою частотою інфекцій, що передаються статевим шляхом (хламідіоз, генітальний герпес, трихомоніаз тощо) [2].Поряд із високою ефективністю сучасних амбулаторних діагностично-лікувальних технологій існує проблема запальних ускладнень, які зустрічаються в 0,6-2,5% випадків, що потребує вдосконалення наявних методів їх профілактики. Оскільки в сучасних умовах широко розповсюджені порушення стану мікробіоти піхви, оцінка ймовірності інфекційно-запальних ускладнень є особливо актуальною. Частота виявлення вагінального дисбактеріозу коливається від 24% у практично здорових жінок до 61% в пацієнток із різноманітною гінекологічною патологією [2].Стосовно вибору лікарських засобів сучасні тенденції терапії різних захворювань ґрунтуються на принципі «необхідності й достатності». У той же час аналіз підходів до лікування запальних процесів нижніх відділів статевих органів виявляє проблему поліпрагмазії -одночасного призначення препаратів, прогнозувати фармакокінетичний і фармакодинамічний ефект яких важко, а інколи просто неможливо. Отже, особливого значення