Венозний тромбоз (ВТ), який реєструють у загальній популяції із щорічною частотою 1 -2 спостереження на 1000 осіб, посідає 3-тє місце у структурі серцево-судинної смертності після інфаркту міокарда та інсульту [1, 2]. Слід зазначити, що наведені цифри є заниженими, якщо зважити на труднощі діагностики, а також високу частоту безсимптомного або малосимптомного перебігу тромбозу глибоких вен (ТГВ) і тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА). Крім того, часто першим і єдиним проявом ТЕЛА є фатальний кінець, і в структурі причин раптової смерті ТЕЛА стійко утримує третє місце [3, 4]. Венозні тромбоемболічні ускладнення (ВТЕУ) можливі практично після будь-якого оперативного втручання, адже їх розвитку сприяють крововтрата, іммобілізація, безпосередній вплив на судинну стінку та інші фактори. Доведено, що операціям з ендопротезування великих суглобів притаманне істотне збільшення ризику розвитку ВТЕУ [5].Антикоагулянтна терапія є основою лікування ВТ. У разі призначення антикоагулянтів умовно виділяють такі періоди: первинне лікування в гострій стадії захворювання (від 0 до 7 днів), проведення тривалої (від 7 днів до 3 міс) і дуже тривалої (від 3 міс до невизначеного терміну) антикоагулянтної терапії [3, 6]. Стандартне лікування епізоду ВТЕУ передбачає короткий (не менше 5 днів) курс прийому парентеральних антикоагулянтів, зазвичай нефракціонованого (НФГ) або низькомолекулярного (НМГ) гепарину, рідше фондапаринукса, з наступною тривалою терапією антагоністами вітаміну K, зокрема варфарином, до досягнення цільового значення міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) 2,5 (2,0 -3,0). Згідно з рекомендаціями варфарин починають приймати з першого дня лікування парентеральними антикоагулянтами і продовжують не менше 3 міс [1, 6].Слід зауважити, що використання варфарину ускладнюється необхідністю індивідуального підбору дози, постійного моніторингу антикоагулянтної активності за показником МНВ. За межами досить вузького терапевтичного діапазону варфарину або знижується ефективність запобігання тромбоемболічним ускладненням, або підвищується ризик розвитку кровотечі, включаючи внутрішньочерепну [2, 5, 7].
