Незважаючи на загальну світову тенденцію до зростання частоти захворювань щитоподібної за-лози в дітей, в Україні показники поширеності та захворюваності на цю ендокринну патологію остан-німи роками майже не змінюються або навіть необ-ґрунтовано зменшуються, що вірогідно зумовлено зниженням рівня своєчасної діагностики [5, 15]. У 2014 році поширеність хвороб ендокринної системи в дітей 0-17 років, як і в попередні роки, становила 4,35 %, у той же час в їх структурі перше місце посів дифузний нетоксичний зоб І ступеня (52,95 %), хоч і цей показник значно відрізняється в різних регіо-нах України, переважаючи в тих областях, які най-більш постраждали внаслідок аварії на Чорнобиль-ській АЕС [4]. Інші ж хвороби щитоподібної залози були зареєстровані значно рідше (дифузний неток-сичний зоб ІІ-ІІІ ступенів -у 3,7 %, тиреоїдит -у 1,14 %, гіпотиреоз -у 0,56 %, вузловий зоб -у 0,39 %, тиреотоксикоз -у 0,07 %, післяопераційний гіпотиреоз -у 0,03 % випадків) [5].Ендокринологія є галуззю медицини, що інтен-сивно розвивається, тому при вивченні хвороб осо-бливу увагу приділено генетичним механізмам, які обумовлюють їх розвиток [1]. Так, наприклад, зміни експресії гена UGT2B15 можуть призвести до гіпер-трофії та гіперплазії клітин фолікулів щитоподібної залози, а глюкуронозилтрансфераза, що кодується цим геном, бере участь в одному із шляхів розпаду