Актуальність. Бронхіальна астма — поширене хронічне запальне захворювання дихальних шляхів. Щонайменше 10–12 % хворих на бронхіальну астму страждають від тяжкої форми захворювання. Одним із аспектів недостатнього контролю тяжкої бронхіальної астми вважається її фенотипова неоднорідність, зокрема, відзначається значне зростання інтересу фахівців до проблеми бронхіальної астми фізичного напруження. Мета. Підвищення ефективності лікування тяжкого варіанта бронхіальної астми фізичного напруження у дітей шкільного віку на підставі аналізу динаміки нападу і досягнення контролю захворювання з урахуванням основних спірометричних та інфламатометричних показників. Матеріали та методи. Обстежено 46 дітей, хворих на тяжку персистуючу бронхіальну астму, зокрема, до 1-ї клінічної групи увійшли 15 школярів, хворих на тяжку бронхіальну астму фізичного напруження, до 2-ї клінічної групи (порівняння) — 31 дитина із тяжким варіантом захворювання, без ознак бронхоконстрикції фізичного напруження. Визначення ефективності базисної терапії проводили проспективно з інтервалом 3 місяці шляхом оцінки показників контролю за перебігом захворювання з використанням АСТ-тесту. Тяжкість бронхообструктивного синдрому при надходженні хворих до стаціонару під час загострення захворювання оцінювали за бальною шкалою. Гіперсприйнятливість дихальних шляхів оцінювали за результатами бронхопровокаційної проби з гістаміном. Результати. Встановлено, що в дітей 1-ї клінічної групи прояви обструкції бронхів упродовж тижня стаціонарного лікування виявилися більш вираженими, ніж у пацієнтів групи порівняння, зокрема, вірогідно тяжчими прояви бронхообструкції верифіковані у 1-й та 7-й день госпіталізації. При аналізі ефективності базисної терапії встановлено, що часткового контролю після 3-місячного курсу протизапального лікування досягла лише чверть представників 1-ї клінічної групи та більша частка школярів групи порівняння. Еозинофільний характер запалення виникав у більшості дітей, хворих на тяжку бронхіальну астму фізичного напруження (60,1 %), та у 47,2 % представників групи порівняння. Виявлена більш виражена гіперсприйнятливість бронхів у школярів, хворих на тяжку бронхіальну астму фізичного напруження, підтверджується вірогідно більшою часткою пацієнтів із тяжкою гіперчутливістю дихальних шляхів до гістаміну (показник порогової концентрації < 0,5 мг/мл) серед представників 1-ї клінічної групи (87,5 %), ніж серед дітей без явищ бронхоконстрикції фізичного зусилля (54,5 %, рφ > 0,05). Бронхоконстрикція фізичного зусилля асоціює зі зростанням ризику тяжкої гіперчутливості бронхів до гістаміну у хворих на тяжку бронхіальну астму школярів. Так, відносний ризик тяжкої гіперчутливості бронхів до гістаміну у дітей, хворих на тяжку бронхіальну астму фізичного напруження, становив 1,6 (95% довірчий інтервал 0,6–55,7), при відношенні шансів 5,8 (95% довірчий інтервал 0,6–55,7). Висновки. Нижча ефективність полегшувальної терапії під час нападу та базисного лікування тяжкої бронхіальної астми у дітей з явищами бронхоконстрикції фізичного зусилля може бути пояснена вірогідно більшою часткою у групі школярів із гіпереозинофілією індукованого мокротиння та тяжчою гіперчутливістю дихальних шляхів до гістаміну.