ВступВроджені судинні аномалії (ВСА) створюють зна-чні труднощі для діагностики й вибору тактики ліку-вання, оскільки їм властивий широкий спектр клі-нічних проявів, непередбачуваний перебіг, нестійкий результат лікування з високою частотою рецидивів та ускладнень [1]. Відсутність єдиної термінології і кла-сифікації протягом тривалого часу супроводжувалася неточностями у формулюванні діагнозу (більше як половина пацієнтів із ВСА надходять до спеціалізова-них центрів із помилковим діагнозом [2]) разом із не-достатнім розумінням патофізіології цих захворювань перешкоджала створенню ефективної загальноприй-нятої лікувальної тактики. Термін «гемангіома», що й сьогодні широко використовується для описання різних судинних аномалій, символізує неузгодженість та заплутаність номенклатури [3]. Стосовно різних за походженням та будовою утворень використовувала-ся єдина лікувальна тактика. Спочатку це було винят-ково хірургічне видалення. Наслідки агресивного лі-кування, які нерідко були катастрофічними, призвели до кардинально протилежної, надмірно консерватив-ної тактики.У 1982 році J.B. Mulliken, J. Glowacki [4] запро-понували біологічну класифікацію судинних анома-лій, згідно з якою ці ушкодження поділяють відпо-відно до характеристики їх ендотеліальних клітин. У 1996 році біологічна класифікація була адаптована © «Український журнал хірургії», 2017