У статті розглядаються проблеми використання економічної політики, механізмів та інструментів, які забезпечили випереджаюче економічне зростання азійських тигрів в останній третині минулого століття та привели їх до високого рівня життя на сучасному етапі. Автор ставить під сумнів функціональність цього досвіду в сучасному світі та має на меті оцінити доцільність реалізації політики експортно-орієнтованої індустріалізації в Україні. Проаналізовано обмежувальний характер сучасної багатосторонньої торгової системи у сфері тарифного захисту галузей-початківців. Обґрунтовано безперспективність спроб кардинального перегляду Україною ставок увізних мит для тимчасового захисту внутрішнього ринку. Окреслено інші зобов'язання в рамках СОТ, що обмежують державну підтримку трансферу інвестицій і технологій. Узагальнено положення міжнародного торгового права, що суттєво обмежують можливість експортного субсидування й використання інших нетарифних заходів для урядової підтримки виробництва на експорт. Виявлено радикальні зміни у структурі міжнародних економічних відносин, які суттєво знижують ефективність стратегії експортно-орієнтованої індустріалізації на сучасному етапі. Зокрема, встановлено, що уповільнення темпів зростання попиту з боку ключових глобальних споживачів за всеосяжної експансії пропозиції з боку Китаю ставить інші країни, націлені на експортно-орієнтоване зростання за азійським зразком, у настільки жорсткі конкурентні умови, у яких змагання за рахунок низької вартості робочої сили, субсидій та податкових пільг сягає крайньої межі доцільності використання цих чинників з огляду на збереження взаємозв’язку між економічним зростанням та підвищенням добробуту і рівня життя населення. Наголошено на вирішальному значенні регіонального лідера у наданні початкового поштовху до структурних зрушень у країнах, що розвиваються. На прикладі Південної Кореї та Тайваню розкрито, як Японія відіграла вирішальну роль у запуску випереджаючих темпів розвитку їхніх економік. У підсумку доведено, що послідовне копіювання Україною стратегії експортно- орієнтованої індустріалізації азійських тигрів не відповідає економічним реаліям та викликам сьогодення, натомість доцільним убачається використання окремих практик із відповідного досвіду.