У статті розглядається концептуальне обґрунтування понять «криза», «життєва криза», «кризовий стан» і «кризові ситуації» у соціально-психологічних дослідженнях. У теоретичному дослідженні розкрито сутність цих термінів, зокрема, автори визначають життєву/ненормативну кризу як кризовий стан, який виникає тоді, коли особистість стикається із фрустраційною ситуацією і не має відповідних ресурсів, або суб’єктивно сприймає, що немає ресурсів, для її подолання, людина не може ефективно впоратися з важливою життєвою проблемою. Кризовий стан визначають як нормальну реакцію організму на кризову ситуацію, що супроводжується високим ступенем стресу, неспокою, тривожності; депресією, апатією, психічним виснаженням, емоційним дисбалансом тощо. Кризову ситуацію окреслюють як ситуацію перешкоди індивіду на шляху до реалізації важливих життєвих цілей, коли особистість не може подолати цю ситуацію за допомогою звичних методів. Також у статті описано класифікації криз, конструктивні та деструктивні стратегії виходу із життєвих криз, причини їх виникнення, основні маркери криз, стадії життєвих криз (поверхова, середня та глибока криза). Представлено основні індикатори кризового стану особистості, також описано типи ставлень особистості до кризових ситуацій, а саме ігнорувальне, перебільшувальне, демонстративне, волюнтаристське, продуктивне. Стаття спрямована на поглиблене розуміння психологічного виміру життєвих криз і кризових ситуацій, їхнього впливу на індивіда в соціальному контексті, є основою для розроблення ефективних інтервенцій конструктивного переживання життєвої кризи.