Огляд літератури /Literature Review/ Пошук терапевтичних підходів, що торкалися б не лише питань обміну глюкози, але й інших ланок патогенезу системних змін при цукровому діабеті 2-го типу (ЦД2), стає все актуальнішим. Загальноприйнята на сьогодні концепція патогенезу ЦД2 поряд із центральним ефектом-прогресивною втратою маси і функціонування β-клітин містить ще принаймні 10 компонентів, одним із яких є дисфункція гастроінтестинальних чинників [1]. Інкретинові гормони, такі як глюкагоноподібний пептид 1 (ГПП-1) і глюкозозалежний інсулінотропний поліпептид (ГІП), мають найважливіше значення для нормального функціонування ост-рівцевих клітин підшлункової залози й гомеостазу глюкози. Вони збільшують концентрацію інсуліну в плазмі за рахунок декількох механізмів, більшість із яких здійснюються опосередковано через рецептори до ГІП і ГПП-1. Інкретини, впливаючи безпосередньо на підшлункову залозу, стимулюють продукцію інсуліну, але також можуть діяти й на клітинному рівні, збільшуючи транскрипцію гена інсуліну та його біосинтез. Обидва гормони покращують чутливість β-клітини до глюкози і таким чином підвищують глюкозозалежну секрецію інсуліну, збільшуючи плазмовий рівень інсуліну відразу після прийо