ВСТУП. Сучасне універсальне визначення метаболічного синдрому розглядає його як комп-лекс декількох патологічних станів, серед яких з особливою важливістю виділяють абдоміналь-не ожиріння та підвищення рівня глюкози в плазмі крові натщесерце, що з часом перетво-рюється на стійку інсулінорезистентність. За даними IDF (International Diabetes Federation), майже 25 % дорослого населення світу страж-дають від метаболічного синдрому. Залежно від соціально-економічного статусу, генетичних особливостей, середнього віку, способу життя, схильності до куріння та інших факторів у попу-ляції захворюваність на метаболічний синдром у деяких регіонах світу може сягати 84 % [1][2][3].Вищезазначені компоненти метаболічного синдрому (ожиріння, гіперглікемія натще, стійка інсулінорезистентність) є не тільки суто патоге-нетичними проявами, а й зазвичай факторами ризику розвитку хвороби з найбільшим імпактом.Так, розповсюдженість метаболічного синдрому серед пацієнтів з ожирінням становить майже 60 %, а в пацієнтів з надмірною масою -22 %, тоді як у людей з нормальною масою тіла мета-болічний синдром трапляється лише в 5 % ви-падків [1,4].Близько 69 % пацієнтів з підвищеною глюко-зою в плазмі крові натщесерце і 86 % хворих на цук ровий діабет страждають від метаболічного синдрому. При цьому майже у половини всіх осіб із метаболічним синдромом спостерігають збіль-шення базального вмісту глюкози (47,1 %), решта поділяються на осіб з нормальною толе-рантністю до глюкози (14,5 %), з порушенням толерантності до глюкози (4,5 %) та із цукровим діабетом (33,9 %) [5]. Таким чином, практично в усіх пацієнтів з метаболічним синдромом відмі-чають надмірне значення індексу інсулінорезис-тентності HOMA-IR (за рахунок підвищення рівня сироваткової глюкози й інсуліну натщесер-це), збільшення якого, у свою чергу, також чітко