У статті на основі аналізу літератури, присвяченої ендопротезуванню кульшового суглоба, розглянуто окремі питання роботи м’язів тазового пояса, що відповідають за збереження постурального балансу. Показано, що при довгостроково існуючій згинально-привідній контрактурі кульшового суглоба згиначі і привідні м’язи залишаються вкороченими, а абдуктори стегна — дещо перерозтягнутими, амплітуда їх переміщення та еластичність залишаються зниженими, а сила скорочення і скорочувальна здатність — зменшеними. Такий стан м’язів впливає на позиційну адаптацію компонентів ендопротеза в процесі оперативного втручання, змушуючи хірургів підбирати імплантат, орієнтуючись на стан м’язів. Такий вимушений компроміс між силою натягу абдукторів і стабільністю штучного суглоба позначається не тільки на функції м’язів, ускладнюючи надалі відновлення ефективної роботи абдукційного механізму, але й може сприяти розвитку цілої низки ускладнень, в тому числі вивихів головки ендопротеза, асептичної нестабільності компонентів та інших ускладнень. Використання стабілографії як інтегрального показника функції м’язів, що забезпечують постуральний баланс, дозволяє не тільки оцінювати роботу м’язів у динаміці, але і вплив окремих факторів на роботу м’язів. Таким чином, вивчення ефективності роботи м’язів тазового пояса до операції є актуальною задачею, рішення якої дозволить оптимізувати позиційну адаптацію компонентів ендопротеза та модернізувати методики оцінки функції м’язів, що відповідають за постуральний баланс.