Мета дослідження – на основі архівних і опублікованих матеріалів і наукових праць висвітлено географічне розташування, політичну та соціально-економічну історію Пітрицького Святоуспенського монастиря у період середньовіччя і нового часу. Цікаві маловідомі архівні документи з досліджуваної проблеми зберігаються у п’яти вітчизняних та зарубіжних архівних, бібліотечних і музейних установах. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, науковості, об’єктивності, використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна зумовлена введенням до наукового обігу маловідомих архівних і опублікованих джерел, що дає змогу розкрити недостатньо з’ясовані сторінки політичної та соціально-економічної історії Пітрицького Святоуспенського монастиря. Висновки. Пітрицька Святоуспенська обитель була забезпеченим, середнім за господарським значенням, монастирем Галичини. Перебуваючи у безпосередньому підпорядкуванні Галицького єпископа, монастир користувався повагою і авторитетом серед інших чернечих обителей краю. Тривалий час виконував роль духовного суду Галицької дієцезії. Упродовж своєї історії був тісно пов’язаний з Крилоським катедральним Святоуспенським монастирем. За відповідних історичних обставин виконував роль катедральної обителі. В Пітрицькій катедрі проходили чернече духовне подвижництво видатні церковні діячі. З приходом у 80 – 90-х рр. XVIII ст. австрійської влади докладено значних зусиль до ліквідації сотень монастирів у рамках церковно-монастирської реформи. У 1783 р., у зв’язку із закриттям крилоських Святоуспенського і Святоіллінського монастирів, Пітрич був приєднаний до обителі в Завалові, яка у 1799 р. також була ліквідована. За таких обставин, завершив свою 700-літню історію Пітрицький монастир – одна з визначних духовних пам’яток Галичини.
Ключові слова: монастир, монах, митрополит, єпископ, церква, привілей, шляхта, монастирське володіння, інвентар, грамота.