Традиційно, коли говоримо про загибель клітини, розрізняємо два основні типи -апоптоз і некроз. Некротичну й апоптичну морфологію контрольованої клітинної загибелі Номенклатурний комітет із загибелі клітини за останньою (2018) класифікацією задіяних молекулярних шляхів поділяє на понад 20 підформ [18]. До того ж у попередніх роботах ми повідомляли про штучно створений шлях загибелі клітини [37].Апоптоз -скоординований фізіологічний процес запрограмованої загибелі клітин, який часто вважають суїцидальною загибеллю клітини. Щогодини в організмі дорослої людини відмирає близько одного мільярда клітин [15], а при деяких процесах ця кількість може істотно зростати. Зокрема, завдяки негативній селекції у тимусі близько 95 % Т-клітин піддаються апоптозу, що забезпечує імунну толерантність [23], а впродовж 80 років життя людини у кістковому мозку, лімфатичних вузлах та кишках утворюється до двох тонн апоптичних клітин [23]. Саме тому клітини макрофагальної системи мають швидко усувати відмираючі клітини, водночас продукуючи протизапальні цитокіни, оскільки під час загибелі клітин утворюються активні форми кисню (АФК), внаслідок чого з'являються невідомі імунній системі неоепітопи [12], здатні провокувати утворення автоантитіл [40].Апоптичним клітинам властиві специфічні морфологічні зміни, а саме: асиметрія мембрани, утворення везикул (або блебінг) плазматичної мембрани (ПМ), втрата мітохондріального мембранного потенціалу, активація каспаз, перебудова цитоскелета, конденсація хроматину та фрагментація ДНК. Під час апоптичної загибелі відбувається чітка часозалежна послідовність подій, що ініціюється дією індуктора апоптозу й завершується поглинанням решток апоптичних клітин. Останнє є ключовою ознакою апоптозу, який запобігає ушкодженню тканини та розвитку запалення у випадку некрозу.Молекулярні маркери апоптозу виявлено в цитоплазмі, ядрі та мітохондріях [33]. Першою (описаною) ознакою апоптозу було експонування фосфатидилсерину на зовнішній поверхні ПМ відмираючих клітин, що широко використовується для їх детекції [16, 44]. Зміни на поверхні клітини допомагають відмираючим клітинам сигналізувати оточенню про свою загибель.Нещодавно виявлено, що під час апоптичної загибелі змінюється також поверхневий компонент ПМ -глікокалікс. На поверхні апоптичних клітин втрачаються термінальні залишки сіалових кислот і одночасно зростає рі-