Конфліктогенність прикордонних територій зумовлена різноманітністю чинників: історією формування, яка створює довготривалий конфліктний потенціал на етнічному, економічному та історичному рівнях; геополітичним впливом, який проявляється в інституційній слабкості держав, а межах яких розташовані прикордоння, територіальних суперечках, слабкості кордонів; формуванням порубіжних ідентичностей, часто конфліктних та конфронтаційних відносно держави; та активною роллю різноманітних акторів, специфічних для прикордоння: від контрабандистів до місцевої політичної еліти, які конкурують за вплив і ресурси в регіоні.Держави використовують різні стратегії для протидії впливу цих чинників: мілітаризують та «барикадують» кордони для тотального контролю, або лібералізують режим перетину, передаючи частину функцій наднаціональним акторам для забезпечення більш якісного контролю на кордонах. Вплив місцевих еліт долають за допомогою широкого спектру засобів, серед яких є насильницькі, проте найефективнішим способом впливу на цей конфліктогенний фактор видається інтеграція представників порубіжжя у національну політичну систему.Території, які одразу кілька держав вважають «спірними», можуть перетворюватися на зони найскладніших конфліктів. Зазвичай підґрунтя таких протистоянь формувалося протягом тривалих історичних періодів. Розв’язання подібних ситуацій потребує активної діяльності всіх дотичних сторін, спрямованої на подолання історичних «травм», взаємних претензій; визнання помилок та пошук спільних цілей і точок дотику для взаємовигідної співпраці. Універсальних способів подолання конфліктогенності на прикордонних територіях не існує – успішні кейси одних країн можуть зіткнутися з особливостями політичних практик у інших державах і виявитися недієздатними. Проте зміцнення економічного та політичного співробітництва, впровадження інтеграційних проєктів, налагодження культурного діалогу демонструють відносну ефективність.