Peculiarities of the Motivational Structure of the Procrastinator’s Personality

Abstract

Журавльова Олена Вікторівна, старший викладач кафедри загальної та соціальної психології і соціології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ ОСОБИСТОСТІ ПРОКРАСТИНАТОРА У статті висвітлено актуальність вивчення прокрастинації як інтегрального особистісного конструкту з акцентом на специфіці прояву його мотиваційного виміру. Метою дослідження-визначити особливості мотиваційної структури особистості прокрастинатора. Під час експерименту використано такі методи дослідження: методика діагностики прокрастинації О. Журавльової та О. Журавльова, методика «Pure procrastination Scale» П. Стіла, методика діагностики мотиваційної структури особистості В. Мільмана. Контингент досліджуваних становили 347 осіб віком 18-47 років. Аналіз здобутих результатів засвідчив, що всі зафіксовані кореляції між прокрастинацією та мотиваційними параметрами мають від'ємні значення. Виявлено, що в разі підвищення схильності особистості до прокрастинації знижується її прагнення провадити творчу діяльність. Обернена кореляція схильності до відтермінування завдань із мотивом загальної активності підтвердила, що респонденти, яким властива дилаторна поведінка, мають низький рівень витривалості, наполегливості, працездатності, потрібний для досягнення власних цілей. Тісний взаємозв`язок загального рівня схильності до зволікання та показників мотиву суспільної корисності засвідчив, що посилення дилаторних тенденцій у житті респондентів супроводжується зниженням їхнього бажання приносити користь оточенню, служити спільній ідеї. Відзначено, що в разі посилення схильності індивіда до відкладання справ, спостерігаємо послаблення його прагнення до забезпечення себе і своїх близьких матеріальними ресурсами, потрібними для життєдіяльності, про що свідчить обернено пропорційний взаємозв'язок загального рівня прокрастинації з показниками прояву мотиву життєзабезпечення. Результати регресійного аналізу засвідчили, що зниження рівня прояву мотиву соціальної корисності в досліджуваних є предиктором розвитку прокрастинації. Виявлено, що особи із низьким рівнем прокрастинації частіше, ніж респонденти з високою мірою її сформованості, керуються у своїй діяльності мотивами життєзабезпечення та соціального статусу. Особистість, не схильна до відкладання справ, порівняно з індивідом, якому вказана характеристика властива, виражає сильніше прагнення виконувати цікаву та неординарну діяльність, а також є більш зорієнтованою на допомогу оточенню, зроблення власного внеску в реалізацію ідей, важливих для всього суспільства. Вивчення мотиваційної сфери досліджуваних дає змогу стверджувати, що в прокрастинаторів, на відміну від осіб, не схильних до дилаторної поведінки, більшість мотиваційних тенденцій виражено менш яскраво.