метою даної роботи є аналіз етіопатогенетичих особливостей виникнення гематом з метою виявлення факторів ризику на етапі планування операції. Небезпека розвитку гематоми знаходиться в прямій залежності від рівня кровоточивості та надійності інтраопераційного гемостазу. Загалом можна виділити фактори, що впливають на рівень кровоточивості, зсуваючи коагуляційну рівновагу в бік гіпокоагуляції. Вони спричиняють підвищення артеріального тиску або підвищують проникність судинної стінки. Їх знання та виявлення перед операцією попереджує виникнення потенційних ускладнень та дає змогу оптимізувати естетичний результат. Також ризик виникнення післяопераційної гематоми може підвищуватись із зростанням об’єму оперативного втручання. Що пояснюється наростанням втоми хірурга з часом, а також розвитком системних зрушень в организмі пацієнта. Було визначено критичний період – 24 години після операції, коли існує найбільший ризик виникнення ранніх ускладнень. Цей період потребує ретельного підходу щодо планування післяопераційного догляду за пацієнтом. Розвиток післяопераційної гематоми асоціюється з цілою низкою негативних наслідків. Серед них необхідність повторної госпіталізації та повернення в операційну з метою досягнення остаточного гемостазу, втрата часу хірургом, додатково анестезії для пацієнта, подовжений термін перебування в стаціонарі та всі супутні фінансові втрати. Розвиток гематоми віддалено підвищує ризик виникнення капсульної контрактури, що є однією з найпоширеніших причин реоперацій після аугментації грудної залози та призводить до значної стигматизіції пацієнток. Аналіз найбільш актуальних джерел щодо ефективності використання активних дренажів після первинного ендопротезування грудних залоз не виявив переконливих доказів ефективності активної аспірації в попередженні ранніх післяопераційних ускладнень. Тому при співставленні позитивних та негативних наслідків їх рутинного використання, за даними актуальних досліджень, переважають останні. Поєднання таких факторів, як досягнення ретельного інтраопераційного гемостазу, фіксація грудних залоз та використання правильно підібраної компресійної білизни, дає змогу відмовитись від рутинного використання активних дренажів без підвищення ризику розвитку ранніх ускладнень при первинному ендопротезуванні грудної залози. Зважаючи на те, що гематома є доведеним фактором ризику формування капсульної контрактури, перспективним є подальше проведення аналізу щодо ефективності використання дренажів з метою попередження розвитку капсульної контрактури у віддаленому періоді.
