Обґрунтовано пріоритетність масштабування стратегічного підходу в публічному управлінні загалом та в фінансово-економічній сфері зокрема із огляду на постійне посилення загроз безпеці держави фінансового та економічного змісту. Охарактеризовано особливості стратегічного управління в фінансово-економічній сфері в Україні через призму нормативно-правового регулювання. Акцентовано увагу на процесах розробки програмних та прогнозних документів соціально-економічного розвитку. Проаналізовано фундаментальні документи, які на законодавчому рівні реалізують стратегічне управління фінансово-економічною сферою, зокрема Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року, Стратегія національних доходів до 2030 року, Середньострокова стратегія управління державним боргом, Концепція управління ліквідністю, Бюджетна декларація. Наведено особливості бюджетного планування та прогнозування, а також затвердження показників соціально-економічного розвитку. Виявлено такі ключові недоліки: обмежений горизонт планування середньостроковим періодом (3 – 5 років), неузгодженість періодів стратегічного планування комплексного соціально-економічного розвитку (5 років) і бюджетного планування (3 роки), відсутність стратегій або політик фінансово-економічної безпеки держави і територіальних громад, низька якість прогнозних показників. Відповідно визначені основоположні вектори розвитку стратегічного підходу в публічному управлінні фінансово-економічною сферою з урахуванням кризових умов воєнного стану. Вони повинні ґрунтуватися на нових формах взаємодії для перетворення недоліків у можливості, мобілізації фінансово-економічного потенціалу, нейтралізації негативних факторів, що впливають на фінансово-економічну безпеку, зокрема шляхом розвитку інститутів залучення інвестицій та поширення інновацій. Важливим є приведення чинних стратегічних документів соціально-економічного розвитку та бюджетного планування у відповідність Плану Відновлення України з метою забезпечення відновлення та ревіталізації держави та в подальшому прискорення стійкого економічного зростання. Змін потребують підходи до стратегічного планування фінансово-економічної безпеки на рівні регіонів і територіальних громад, зокрема шляхом розроблення та впровадження відповідних політик, відсутність яких у національній практиці не дозволяє на разі повною мірою протидіяти загрозам.