Актуальність теми статті зумовлена тим, що у філософських тестах з’являється дедалі більше концептуальних персонажів-метафор, за допомогою яких формується філософська думка, набуваючи образності, емоційності, художньої виразності, драматизму й динамічності. Це, водночас, надає таким текстам певної театральності. Тому метою даного дослідження є осмислення практики представлення філософських концепцій через метафоричні образи-персонажі. Методологічною стратегією дослідження є концепція театральності соціокомунікативних проявів культури, яка дозволяє під такими проявами розуміти й філософські тексти. В роботі також використано метод наукової абстракції (для аналізу гносеологічних властивостей метафори як дослідницького інструменту наукового пізнання).
Результати розвідок показали, що емпіричний матеріал для даного дослідження є чисельним та різноманітним. Це дало підстави для його впорядкування шляхом поділу на дві групи: 1) персонажі, запозичені філософами з інших культурних текстів (літературних, фольклорних, міфологічних тощо) із перетворенням їх на метафори власних теорій, аналітики або концепцій; 2) персонажі-метафори, створені самими філософами.
Аналіз цього матеріалу дозволив дійти висновків, що, незважаючи на відмінності у походженні, всі концептуальні персонажі-метафори сприяють театралізації філософських текстів, яка полягає у сукупності образності, емоційності, ігрової компоненти, драматургійності. Це робить такі тексти більш прийнятними для «публіки», під якою розуміються не лише колеги-філософи, а й представники інших наукових галузей, а також широке коло читачів. Тобто театралізація філософських текстів є ефективним інструментом не лише наукового пізнання (завдяки гносеологічним властивостям метафори) і наукової дискусії, а й популяризації філософських ідей, теорій, гіпотез, прогнозів.