“…Майбутній лікар -це спеціаліст, що здатен до інтегративного, критичного та креативного мислення, що в змозі бачити та вирішувати реальні проблеми, здобувати та обробляти величезні потоки інформації, володіти методами самоосвіти, швидко адаптуватись до сучасних реалій та вимог, є бажаним продуктом освітньої діяльності медичних закладів на ринку праці [1,4]. Окрім того, розвинуті особистісні якості (ініціативність, цілеспрямованість, відповідальність, толерантність) та соціальна адаптація (вміння працювати в команді) майбутнього спеціаліста роблять його конкурентним для працедавців у всьому світі [11] Підготовка таких лікарів-спеціалістів диктує необхідність докорінних якісних змін підходів до принципів та методів викладання в медичних вузах, а відповідно, і формування нових навиків, компетенцій та якостей професорсько-викладацького складу [12,13,15]. В умовах сучасної реальності (дистанційне навчання, необмежений доступ до освітнього матеріалу, надшвидкий інформаційний потік) традиційний підхід до вивчення такої важливої науки, як фармакологія, де викладач виступає у ролі транслятора, а студент пасивно отримує інформацію, маловірогідно призведе до реалізації поставленої мети та виховання успішного конкурентного випускника медичного вузу.…”