The role of anterior supra-acetabular external fixator as definitive treatment for anterior ring fixation in unstable pelvic fractures

Encountering pelvic tuberculosis in closed pelvic ring injury with distant wound – An intraoperative surprise: A case report

“…Complex trauma like pelvic ring injury usually follows high-velocity accidents [3] . A Morel-Lavallée lesion or a closed degloving injury should always be suspected, especially with shearing trauma [1] .…”

“…Numerous studies have previously described an Antero Superior Acetabular External Fixator as a valid method to achieve definitive fixation. Initially described only as a transient and emergency measure in cases of hemodynamically compromised cases of pelvic injury, Mendoza et al reported good functional results in all patients after using an external pelvic fixator for 47 unstable pelvis patients [3] .…”

Conversion from Spanning External Fixation to Open Reduction Internal Fixation Contributes to Healing of Soft Tissues and Fractures in Open Distal Humeral Fractures

“…The present study also found that only 1 case of heterotopic ossification occurred in patients treated with EF, while 3 patients reported postoperative complications, including heterotopic ossification (2 patients) and stiff elbow (1 patient) in response to ORIF treatment. Recent findings suggest that EF is safe and effective for the definitive treatment of the anterior ring in unstable pelvic fractures and has a high proportion of excellent outcomes, regardless of the type of fracture, and a low complication rate [ 33 ]. A previous report on the function outcomes and complications after ORIF for acute DHF AO/OTA type 13 C2 and C3 with a minimum 2-year follow-up showed that the median flexion/extension and supination/pronation arcs were 120 degrees and 160 degrees, respectively; 8 complications were found in 7 patients, and 4 of them required reoperation owing to fracture pseudoarthrosis or elbow stiffness [ 14 ].…”

Нестабільні Поєднані Пошкодження Таза: Сучасні Погляди На Лікування

“…Поряд з позитивними сторонами застосування АЗФ має низку недоліків: вони не спроможні повною мірою забезпечити стабільну фіксацію заднього комплексу таза; доволі складно досягнути репозиції відламків при пошкодженні задніх структур таза, що зумовлює необхідність збільшення кількості стрижнів, ускладнює конструкцію або потребує використання конструкцій, які повністю охоплюють таз; потреба в перепроведенні або допроведенні стрижнів; передня рама обмежує доступ до пацієнта при лапаротомії; висока частка вторинних зміщень відламків заднього комплексу в процесі лікування; ускладнює мобілізацію пацієнтів та підвищує ризик запалення м'яких тканин у місці проведення стрижнів, призводить до розвитку контрактур, гіпостатичних пневмоній та тромбоемболій і т.д. [16].…”