Вирощування Жита В Контексті Продовольчої Та Екологічної Безпеки України

Abstract

У статті обґрунтовується доцільність вирощування жита з точки зору продовольчої та екологічної безпеки України. Автори аналізують поживну цінність (склад зерна жита), екологічну та економічну ефективність вирощування жита у порівнянні з іншими зерновими культурами. За результатами аналізу, зроблено висновок про позитивний вплив жита на здоров’я людини та його вагому роль у збереженні родючості орних земель внаслідок його фітосанітарних властивостей та здатності збільшувати врожаї інших культур. Отже, вирощування жита сприяє не тільки продовольчій, але й екологічні безпеці країни, забезпечує ресурсну безпеку сільськогосподарського землекористування. Не зважаючи на сприятливі кліматичні та природні умови, аналіз статичних даних свідчить, що посівні площі жита в Україні за 1990-2020 рр. скоротилися у 3.75 рази, об’єми його урожаю суттєво зменшилися. Не зважаючи на покращення ситуації у 2021 р. в цілому по Україні, спостерігається негативна тенденція зменшення посівних площ у головних «житніх» регіонах країни. Проаналізувавши врожайність жита у порівнянні з пшеницею протягом 1990-2021 р., автори зазначають, що вона не є надто низькою і складає 68-83 %. Дещо нижча урожайність жита, на думку авторів, компенсується економічними вигодами від його вирощування, зокрема, внаслідок практично нульових витрат на протруєння населення та підживлення ґрунту. Ще помітнішою є перевага вирощування жита на малородючих ґрунтах (кислих та піщаних): його врожайність удвічі перевищує врожайність пшениці. Виходячи із позицій системного підходу, автори обґрунтовують ефективність вирощування жита. У зв’язку з цим, пропонуються можливі головні напрямки збільшення вирощування жита: раціоналізація сільськогосподарського землекористування, що зумовлює якнайповніше використання земель (насамперед, малородючих) у сівозмінах для висівання жита; державна підтримка при вирощуванні і переробці жита, особливо при його товарній реалізації; проведення кампанії доцільності споживання житнього хліба; розвиток страхування врожаїв; організаційне впорядкування товаровиробників жита, їх преміювання та покращення рівня їхньої землеробської культури.