Вплив Психосоматичних Факторів На Клінічні Особливості Коморбідного Перебігу Гіпертонічної Хвороби Та Прихильність До Антигіпертензивної Терапії У Міських І Сільських Жителів

Abstract

Мета – визначити значимість впливу психосоціальних факторів, а саме тривоги та депресії, на клінічний перебіг гіпертонічної хвороби в умовах коморбідності та прихильність до антигіпертензивної терапії у сільських та міських жителів.
 Матеріал і методи. Обстежено та проаналізовано лікування 152 хворих на гіпертонічну хворобу, які перебували на стаціонарному лікуванні в Полтавському обласному медичному клінічному кардіоваскулярному центрі протягом 2018–2020 років. Пацієнти були поділені на групи залежно від ізольованого чи поєднаного перебігу гіпертонічної хвороби, а також від місця проживання, за віковими і ґендерними ознаками. Наявність тривоги та депресії визначали шляхом використання госпітальної шкали тривоги і депресії (HADS). Прихильність до антигіпертензивної терапії визначали за допомогою розширеного і модифікованого опитувальника Моріски–Грін.
 Результати. Достовірно встановлено прямий кореляційний зв’язок (р>0,05) між наявністю в однієї досліджуваної особи і тривоги і депресії та наявністю коморбідної патології і відсутність залежності від територіальної належності (р<0,001) досліджуваних пацієнтів. Незалежно від територіальної належності жінки більше, ніж чоловіки, схильні до проявів тривоги або/і депресії, майже на 20,0 %. Зниження рівня прихильності мало зворотну кореляційну залежність зі зростанням коморбідної патології, наявністю та ступенем вираженості тривоги та/або депресії у порівнюваних групах.
 Висновки. Ізольований перебіг гіпертонічної хвороби у меншій мірі поєднується з такими психосоціальними факторами як тривога та/або депресія, тоді як зі зростанням коморбідності у перебігу ГХ прослідковується прямий кореляційний зв’язок між зростанням тривожно-депресивної симптоматики та супутніми ІХС та ЦД 2-го типу. У всіх досліджуваних групах виявлена більша схильність міських жителів до розвитку тривоги та депресії, порівняно з сільськими жителями. Низька прихильність до лікування асоціювалася зі зростанням коморбідної патології та наявністю клінічно вираженої тривоги та депресії.