Актуальність проблеми герпетичної інфекції (ГІ) пов’язана не тільки зі значною епідеміологічною роллю, а й з великою соціальною значимістю, зумовленою як тяжкістю захворювань, так і ускладненнями та навіть летальністю. За своїми клініко-епідеміологічними характеристиками проблема герпетичної інфекції належить до зони професійних інтересів інфекціоністів, педіатрів, акушерів-гінекологів, окулістів, невропатологів, терапевтів. Необізнаність з приводу ГІ не тільки лікарів первинної ланки обслуговування, а й фахівців інших спеціальностей, приводить до несвоєчасної діагностики та верифікації діагнозу і, відповідно, до відсутності адекватного лікування. До родини герпесвірусів, виділених від людини, належать 8 вірусів, які на підставі притаманних їм біологічних особливостей поділені на 3 підродини: a, b, g. До a-герпесвірусів відносять вірус простого герпесу 1-го (ВПГ-1) і 2-го (ВПГ-2) типів, вірус вітряної віспи – оперізувальний герпес (ВВ-ОГ), до b-герпесвірусів – цитомегаловірус (ЦМВ), вірус герпесу людини 6-го (ВГЛ-6) і 7-го (ВГЛ-7) типів, до g-герпесвірусів – вірус Епштейна-Барр (ВЕБ) і ВГЛ-8-го типу. Перебіг хронічного інфекційного процесу залежить від стану імунітету вірусоносія і схильності до рецидиву. Значне поширення герпетичної інфекції, можливість довічної персистенції герпесвірусів в організмі людини, їх реактивація на тлі імунодефіциту, особливо зумовленого ВІЛ-інфекцією, що супроводжується несприятливими наслідками і нерідко є безпосередньою причиною смерті, труднощі лабораторної діагностики зумовлюють необхідність подальшого вивчення невирішених аспектів проблеми герпесвірусів, актуальної для науки і практики.