Концепція Шести Типів Участі Дж. Л. Епштейн У Підготовці Майбутніх Учителів До Партнерської Освітньої Взаємодії

Abstract

Здійснено огляд концепції шести типів участі Джойс Л. Епштейн з метою окреслення можливостей використання її ідей та досвіду її послідовників для підготовки майбутніх учителів початкової школи та мистецьких дисциплін до реалізації партнерської освітньої взаємодії в майбутній професійній діяльності. Зазначено, що актуальність порушеної проблеми підготовки майбутнього вчителя до реалізації ідей партнерської освітньої взаємодії зумовлена необхідністю модернізації системи шкільної освіти в Україні на засадах Концепції Нової української школи. Партнерську освітню взаємодію визначено як педагогічний засіб реалізації педагогіки партнерства та стимулювання співпраці, спілкування, активності вчителів, учнів, їхніх батьків, соціального оточення – місцевої громади. Аналіз понад 30 опублікованих у період з 2009 по 2024 рік праць українських дослідників засвідчив, що в Україні повідними принципами педагогіки партнерства стали гуманізм та індивідуальний підхід до особистості учня, її розвитку та соціалізації. При цьому на вітчизняних теренах виник окремий організаційно-педагогічний феномен – школа-родина. Партнерство інтегрує специфічний потенціал різних соціальних інституцій: сім’ї, закладу освіти та місцевої громади. Виявлено, що заклади загальної освіти англомовних країн (США, Велика Британія, Австралія) часто вибудовують партнерську взаємодію з учнями, їхніми сім’ями та місцевою спільнотою на основі концепції шести типів участі Джойс Л. Епштейн. Розкрито етапи становлення концепції шести типів участі, в якій авторка деталізує зміст спільної роботи в шістьох основних сферах партнерства дітей, сім’ї та громади і школи: виховання, комунікація, волонтерство, навчання вдома, діяльність з прийняття рішень, співпраця з місцевою громадою. Схарактеризовано діяльність і здобутки послідовників Дж. Л. Епштейн у США, Великій Британії та Австралії. Аналіз комплексу документів австралійської Рамкової схеми партнерства між сім’єю та школою (Family-school partnerships framework) показав, що її сім ключових вимірів (Seven key dimensions) – спілкування, поєднання навчання в школі та вдома, створення спільнот та ідентичностей, визнання ролі сім’ї, консультування щодо прийняття рішень, співпраця за межами школи, участь – є органічним продовженням і розвитком шести обґрунтованих свого часу Дж. Л. Епштейн типів участі. Окреслено своєрідну систему взаємодії закладу освіти, сімей учнів і місцевої громади в КНР, засновану на спільній діяльності з естетичного виховання та мистецької освіти учнів і населення. Зроблено висновок про доцільність упровадження ознайомлення з ідеями концепції шести типів участі Дж. Л. Епштейн та напрацюваннями її послідовників у процес професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів і вчителів мистецьких дисциплін до реалізації партнерської освітньої взаємодії.