Культурний Туризм Як Багатогранний Феномен Національної Самоідентифікації

Abstract

У цій статті проведено аналіз розвитку культурного туризму. Зазначено на наданні нової місії культурному туризму як інструменту миру, розвитку, зближення народів, виховання поваги, толерантності, взаєморозуміння на основі гуманітарних цінностей туризму. Проаналізовано, що за допомогою культури туризму формується активний, творчий інтелект та висока духовність особистості, інтелектуальний потенціал народу, що є головною умовою виходу суспільства на нові рівні цивілізації. Культурний туризм виступає багатогранним феноменом: могутній фактор економіки, соціальний інститут і сфера культури. Саме культурний туризм дає змогу звернутися до вивчення культурної спадщини людства. Нині важливим є підтримка культурного туризму з боку держави як одного із найперспективніших напрямків. У статті розглянуто, що культурний туризм розвивається в трьох взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих напрямах: пізнання культури та культурної спадщини; охорона та відродження культури; діалог культур. Культурному туризму нині притаманні три основні гуманітарні функції: культурно-пізнавальна й освітня; культуроохоронна і консерваційна; комунікаційна та миротворча. Головною метою кожної держави є збереження глибинних, базових основ багатонаціональної культури, традицій, пам’яток фольклору, захист культурної самобутності кожного народу країни, створення умов для популяризації нематеріальної культурної спадщини для збереження єдиного культурного простору. Культурний потенціал регіону виражається в його історичній спадщині. Більшість туристських напрямків дбайливо ставиться до своєї історії як чинника залучення туристських потоків. Проаналізовано територіальний розподіл об’єктів культурної спадщини в Україні, ратифікацію ряду міжнародних нормативно-правових актів, реалізацію державних цільових програм збереження культурної спадщини, втрати культурних надбань України в ході військових дій. В сучасному світі активно змінюються підходи, мета та цілі збереження культурної спадщини. Все більше уваги приділяється проблемам збереження культурного ландшафту, нового будівництва в охоронній зоні і навколо пам’ятки, використанню комп’ютерних технологій в дослідженні та реставрації пам’яток, активного використання архітектурної спадщини для соціокультурних цілей. На основі проведеного аналізу встановлено, що нині формується інший підхід до об’єктів культурної спадщини - не лише як об’єктів, що володіють певним історико-культурним потенціалом, але й як можливість використання їх в економічній діяльності даної території. Культурний туризм безпосередньо пов’язаний з рівнем розвитку місцевого співтовариства, його культури і способу життя. Практичне значення дослідження полягає у тому, що активна участь місцевого населення в культурному житті нині є необхідною умовою розвитку культурного туризму. Успішне відродження культурної спадщини можливе за умови узгодженості дій між підприємницькою діяльністю та сформованою позицією місцевої громади. Рекомендується впроваджувати практику інтеграції громадян до процесів збереження культурної спадщини.