У дослідженні відзначено, що нові виклики та загрози формують нові вимоги до процесу формування та реалізації державної політики у сфері економічної безпеки в умовах обмеженості ресурсів у контексті сталого розвитку країни й, відповідно, категорія «економічна безпека» перебуває в нерозривному зв’язку з категоріями «конкурентоспроможність» та «економічна стійкість». Зазначено, що оптимальними формами забезпечення економічної безпеки у важкопрогнозований період є економічна кооперація та економічний патронат. Наголошено, що національна економіка в умовах сьогодення потребує певної мілітаризації з максимально ефективним використанням міжнародної економічної допомоги за напрямами: реконструкція (відновлення) ключових об’єктів інфраструктури, застосування нових технологій відновлення базових галузей народного господарства, навчання / наймання антикризових менеджерів та спеціалістів із кібербезпеки тощо. Зокрема фрагментарність та непослідовність державної політики в економічній сфері, відсутність чітко окресленої дорожньої карти призводять до спотворення системи заходів детінізації економічних відносин. Автором акцентовано увагу, що формування та реалізація політики сталого розвитку й під час війни, і в післявоєнний час потребує чітко сформованої візії подальшого розвитку стратегічно важливих галузей економіки, протидії деструктивних випливів ендогенного та екзогенного характеру, проведення систематичного моніторингу якості виконання плану заходів стратегічних документів у досліджуваній сфері з метою забезпечення стійкості економічної системи з урахуванням зміни парадигми дослідження економічних процесів. Резюмовано, що системний аналіз та оцінка стану сфери економічної безпеки держави слугують базисом стратегічних документів для органів публічної влади, проте нормативне забезпечення потребує доопрацювання.