Особливості Вольової Саморегуляції У Військових Із Різною Стресостійкістю

Abstract

РЕЗЮМЕ. Професійна діяльність військовослужбовців у зоні проведення бойових дій пов’язана з психоемоційним перенавантаженням, що сприяє розвитку хронічного стресу та негативно впливає на стан здоров’я, сприяє розвитку та прогресуванню захворювань. Стресостійкість характеризує ступінь здатності людини впоратися із конфліктною ситуацією, зберігаючи внутрішню рівновагу, не зменшуючи успіху професійної діяльності. Високий рівень стресостійкості забезпечує виконання професійних обов’язків у нормальних, складних та екстремальних умовах, збереження працездатності та здоров’я після вирішення складної ситуації. Мета роботи – визначити особливості вольової саморегуляції у військових з різною стресостійкістю. Було проведено тестування 637 військовослужбовців, які повернулися із зони бойових дій в час повномасштабного вторгнення. Стресостійкість ми визначали із використанням тестової методики «Стреси і стресостійкість», а для визначення рівня розвитку вольової саморегуляції використали тест-опитувальник А. В. Звєрькова і Е. В. Ейдмана. Оцінку інтенсивності бойового досвіду здійснювали з використанням Шкали оцінки інтенсивності бойового досвіду (Combat Exposure Scale). Установлено залежність вольової саморегуляції від стресостійкості у військовослужбовців. Відмічена позитивна динаміка відновлення рівня вольової саморегуляції в осіб із різною стресостійкістю. Виходячи із отриманих результатів, можна говорити про позитивну динаміку у відновленні рівня вольової саморегуляції в осіб із різною стресостійкістю, проте у осіб із доброю стресостійкістю відбулось швидше і якісніше її відновлення, порівняно із військовими з середньою стресостійкістю. В обстежуваних із доброю стресостійкістю одразу після повернення з фронту вольова саморегуляція становила (15,26±0,31) балів, через місяць – (16,99±0,31) балів, а через три місяці – (19,33±0,31) балів. У осіб із середньою стресостійкістю одразу після повернення з фронту вольова саморегуляція становила (9,43±0,33) балів, через місяць – (11,16±0,36) балів, а через три місяці – (13,69±0,39) балів. Вивчення цієї проблеми дозволить прогнозувати відновлення стану здоров’я і професійну успішність в умовах підвищених стресових чинників, окреслювати шляхи адаптації та реабілітації військовослужбовців у даних умовах. Висновки. У військовослужбовців з доброю стресостійкістю у перший тиждень після повернення з місць бойових дій переважав високий рівень вольової саморегуляції, а при середній стресостійкості домінував низький рівень вольової саморегуляції. Через 3 місяці після повернення з місць бойових дій у військовослужбовців з доброю стресостійкістю кількість осіб з вольовою саморегуляцією високого рівня зросла, а низького – зменшилася на 84 %. У військовослужбовців з середньою стресостійкістю за цей час високий рівень вольової саморегуляції наростав, а низький – зменшувався до близько 33 %. Встановлено середні негативні кореляційні зв’язки в осіб із доброю та середньою стресостійкістю та вольовою саморегуляцією у військових. Між інтенсивністю бойового досвіду та середньою стресостійкістю військовослужбовців виявлено середні кореляційні зв’язки.