Парадуоденальний (groove) панкреатит: сучасний погляд на діагностику та хірургічне лікування

Abstract

Незважаючи на стрімкий розвиток медицини, захворювання підшлункової залози (ПЗ) вивчені недостатньо, а їх діагностика та лікування складні. Хронічний панкреатит (ХП) -прогресуюче запальне захворювання ПЗ, що характеризується незворотними морфологічними змінами, втратою паренхіми залози і заміщенням її фіброзною тканиною, внаслідок чого орган втрачає ендокринну та екзокринну функції [1]. Парадуоденальний панкреатит (ПДП) -окрема форма ХП, що характеризується хронічним запаленням, фіброзними змінами та рубцюванням парадуоденальної зони [2, 3]. Анатомічними орієнтирами парадуоденальної зони є: латерально -низхідна частина дванадцятипалої кишки (ДПК), медіально -головка ПЗ і загальна жовчна протока (ЗЖП), попередуверхня частина ДПК або антральний відділ шлунка, позаду -горизонтальна частина ДПК або нижня порожниста вена. Протягом останніх років про дослідження ПДП досить часто повідомляється у фаховій літературі, та досі немає консенсусу щодо класифікації, діагностики та лікування даного захворювання.Термінологія щодо ПДП довгий час залишалась невизначеною. Перші згадки про ПДП з'явилися у 1970-х роках. Даний патологічний процес визначали як кістозну дистрофію гетеротопічної ПЗ, кістозну трансформацію стінки ДПК, міоаденоматоз стінки ДПК, парадуоденальну кісту, гамартому ПЗ або гамартому брунерівських залоз, псевдопухлину, вживалися й інші менш поширені назви [4 -7]. Втім, скоро стало зрозуміло, що всі ці терміни використовуються для позначення одного й того самого патологічного процесу.З патоморфологічної точки зору, терміни «кістозна дистрофія стінки ДПК» та «парадуоденальна/дуоденальна кіста» є некоректними щодо ПДП. Значна частина пацієнтів з ПДП має кістозні зміни, але не всі випадки ПДП