Потенціал Дистанційних Моделей Зайнятості Під Час Криз Нестабільності

Abstract

Розглянуто особливості використання нестандартних моделей зайнятості, що розвиваються на базі ІКТ, зокрема дистанційної роботи. Підкреслено, що ті, хто працюють віддалено, завдяки використанню нових інформаційних технологій з доступом до Інтернету можуть виконувати робочі обов’язки в будь-якому місці, що дозволяє зменшити соціальні ризики. Зайнятих, відповідно до їхніх посадових обов’язків і робочих функцій, умовно поділено на три групи: 1) ті, хто зазвичай працюють дистанційно вдома чи в будь-якому іншому місці, 2) ті, хто інколи виконують роботу дистанційно, 3) ті, хто ніколи не працюють віддалено.
 Проаналізовано динаміку у країнах ЄС частки зайнятих осіб, які зазвичай працювали вдома, досліджено їхній розподіл у різних країнах Європи за означеними групами. Для України оцінено потенціал дистанційної зайнятості на основі статистичної інформації щодо кількості працівників на підприємствах, які використовували комп’ютери з доступом до Інтернету. Проведено аналітичну оцінку можливостей оснащення новими технологіями і ефективності їх використання на великих, середніх і малих підприємствах України.
 Визначено зв’язок дистанційної зайнятості й ефективності праці на основі результатів економічних досліджень і соціологічних опитувань, проведених як в Україні, так і в інших країнах світу. Доведено, що для висококваліфікованих працівників зв’язок цієї форми зайнятості з продуктивністю є позитивним. Кризи нестабільності актуалізували питання адекватної адаптації національного ринку праці до функціонування в умовах невизначеності. Дистанційна зайнятість у цих умовах є інструментом, здатним підтримати соціальну безпеку під час криз і виступити потенціалом майбутнього розвитку національної економіки.