Самоорганізованість Студентської Молоді В Умовах Соціальної Невизначеності

Abstract

Метою є теоретико-емпіричне дослідження психологічних особливостей і типів самоорганізованості студентської молоді в умовах соціальної невизначеності. Методи. Вибіркову сукупність склали здобувачі трьох рівнів вищої освіти, які навчалися в університетах України, загальною кількістю 362 особи (M = 22.86; SD = ±2.84). Важливим критерієм, що об’єднав досліджуваних є те, що під час воєнного стану всі вони опинилися у складній соціальній ситуації, а їхнє проживання і навчання зазнало суттєвих просторово-часових і змістових змін. Застосовано психодіагностичні методики, які пройшли апробацію дослідниками-психологами на українських вибірках. Основні виміри параметрів готовності до змін, самоорганізації та саморегуляції визначено: “Опитувальником особистісної готовності до змін” (ООГЗ) (Rollnick et al., 1992); “Тест-опитувальником самоорганізації діяльності” (ТОСД) (Мандрикова, 2010); опитувальником “Стиль саморегуляції поведінки” (ССП) (Morosanova, 1991). Результати. З’ясовано двадцять п’ять статистично достовірних зв’язків (р<.050; р<.010; <.001), які продемонстрували закономірні залежності досліджуваних параметрів. Кластерним аналізом методом k-середніх установлено чотири типи самоорганізованості студентської молоді в умовах соціальної невизначеності: “Авантюрна самоорганізованість” (АС) (кластер 1, n = 47; 12.98%); “Оптимістична самоорганізованість” (ОС) (кластер 2, n = 143; 39.50%); “Пристрасна самоорганізованість” (ПС) (кластер 3, n = 97; 26.80%) і “Толеруюча самоорганізованість” (ТС) (кластер 4, n = 75; 20.72%). Дискусія і висновки. Обґрунтовано, що “авантюрність”, яка володіє найміцнішим прямим зв’язком із “цілеспрямованістю” (R = 231; p <.001), є небезпечною. Пояснено, що високий рівень цілеспрямованості, конструктивної амбіційності, який притаманний лідерам студентських організацій, безумовно межує з авантюрністю, з юнацьким максималізмом і може приносити рекордні результати та подвиги, а також мати зворотні наслідки і глибокі розчарування. Обґрунтовано, що “АС” і “ПС” є деструктивними, а “ОС” і “ТС” – конструктивними типами самоорганізованості. Узагальнено, що окреслені типи є вдалою спробою кластеризації емпіричного масиву даних із метою з’ясування нових знань. Рекомендовано отримані результати впровадити у структурні підрозділи закладів вищої освіти, які працюють зі студентською молоддю.