Стан Місцевого Захисту Та Особливості Мікробної Колонізації Слизових Оболонок Верхніх Дихальних Шляхів У Дітей Із Бактеріальними Ускладненнями ГРВІ

Abstract

Актуальність. Гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) є одними з найбільш частих захворювань дитячого віку. Відомо, що певний контингент дітей при ГРВІ схильний до розвитку повторних бактеріальних ускладнень; така схильність може підтримуватись у тому числі порушеннями локальної імунної відповіді. Інфекційна респіраторна патологія на даний час розглядається комплексно в аспекті вірусно-бактеріально-імунної взаємодії, тож дослідження зв’язків між мікробіологічними й імунологічними факторами може сприяти розробці цільових терапевтичних і профілактичних заходів, що можуть підвищувати ефективність ведення таких пацієнтів. Мета дослідження. Вивчення стану місцевої резистентності слизових оболонок верхніх дихальних шляхів у дітей, які схильні до повторних бактеріальних ускладнень ГРВІ, у зв’язку з етіологічною структурою таких ускладнень та особливостями мікробної колонізації слизових оболонок верхніх відділів респіраторного тракту. Матеріали та методи. Обстежено 214 дітей віком від 3 до 18 років, хворих на ГРВІ з розвитком гострого гнійного середнього отиту (ГСО) або гострого бактеріального риносинуситу (ГРС). До І групи ввійшло 128 дітей з епізодичними бактеріальними ускладненнями ГРВІ в анамнезі, у ІІ групу включено 86 дітей із рецидивним перебігом бактеріальних ускладнень. Було виконано мікробіологічне дослідження ексудату з вогнища запалення, а також визначення рівнів лізоциму, лактоферину, людського кателіцидину hCap-18/LL-37 та секреторного імуноглобуліну А в ротоглотковому секреті двічі протягом дослідження та після одужання. Як група контролю виступили 36 дітей із неускладненою ГРВІ, референтні значення отримані у 30 клінічно здорових дітей. Результати. У дітей із повторними бактеріальними ускладненнями ГРВІ, на відміну від дітей з епізодичними, була наявна дисфункція природженої місцевої імунної відповіді у вигляді зниження рівнів людського кателіцидину протягом захворювання, лактоферину на ранніх стадіях розвитку бактеріального процесу та лізоциму в усі досліджувані періоди. Характерно, що рівні кателіцидину та лактоферину в обох групах перевищували під час хвороби як контрольні, так і референтні рівні, тоді як вміст лізоциму у дітей ІІ групи був нижчим за рівень здорових дітей як на початку ГСО/ГРС, так і після одужання. Рівні протимікробних пептидів були обернено кореляційно пов’язані з тривалістю симптомів захворювання. У ІІ групі частка невдач при виділенні основного патогену становила близько 35 проти 20 % в І групі (p = 0,008). Також у дітей ІІ групи була нижчою частота виділення пневмококів і гемофіл та вищою — золотистих стафілококів і парагемофільних паличок (асоційована флора). Асоціації двох коагентів були виділені тільки у дітей ІІ групи. Колонізація асоційованою флорою в цілому була пов’язана з низьким рівнем місцевих мукозальних протективних факторів, однак на тлі ГРВІ могла чинити тимчасовий активуючий вплив на локальну імунну відповідь через ланки лізоциму та лактоферину. Висновки. Повторні бактеріальні ускладнення ГРВІ асоційовані з порушеннями місцевого захисту слизових оболонок верхніх дихальних шляхів та з підвищеною частотою колонізації St.aureus і H.рarainfluenzae. Висока частота невдач при виділенні збудника ГСО/ГРС може бути відображенням гіпердіагностики бактеріальних ускладнень через затяжний перебіг захворювання, пов’язаний із локальною імунною дисфункцією та колонізацією асоційованою мікрофлорою. Таким чином, тривалість захворювання не повинна використовуватись як самостійний критерій діагностики бактеріальних ускладнень у цієї групи пацієнтів, оскільки це збільшує ризик діагностичних помилок і необґрунтованої антибіотикотерапії.