Сучасні Біомаркери Гломерулонефритів На Основі Досліджень Позаклітинних Везикул У Сечі

Abstract

Щербак Олена Анатоліївна кандидат фармацевтичних наук, доцент, доцент ЗВО кафедри біологічної хімії та ветеринарної медицини Національний фармацевтичний університет УКРАЇНА Вступ. Гломерулонефрит займає особливу позицію у структурі нефрологічної патології, зокрема дитячої, через його проблематичну течію, труднощі лікування та ризик розвитку хронічної ниркової недостатності. Вивчення даної хвороби -це вивчення її різноманітних аспектів до появи хронічної ниркової недостатності, вирішення проблем, з подальшим попередженням або уповільненням розвитку хронічного захворювання. Мета. Дослідити тенденції у наявних наукових публікаціях та клінічних дослідженнях щодо новітніх біомаркерів гломерулонефриту. Матеріали та методи. Було проведено дослідження наукових публікацій зі всесвітньої бази доказової медицини Pubmed та пошукової системи Google Scholar із застосуванням методів аналізу.Результати. Гломерулонефрит (ГН) -двобічне імуно-та генетично опосередковане ураження нирок, збірна група захворювань різних за етіологією та морфологічними проявами, які характеризуються переважно клубочковою локалізацією патологічних змін, із залученням інших структурних елементів ниркової тканини та неухильним прогресуючим перебігом із розвитком хронічної ниркової недостатності. Первинний (ідіопатичний) гломерулонефрит -хвороба з первинним ураженням нирок. Вторинний гломерулонефрит -ураження нирок у межах системного або іншого захворювання, а також унаслідок лікувальних втручань. Гломерулонефрит підтверджують такі симптоми як: артеріальна гіпертензія, гематурія, набряковий синдром, протеїнурії. Для повної диференціації проводять дослідження показників добової протеїнурії, білка, холестерину та протеїнограми крові. Також оцінюють роботу нирокелектроліти та кислотно-основний стан крові, концентрацію креатиніну в крові та сечовини.Для ГН необхідні нові біомаркери, які свідчать про втрату функції нирок. Фактично, клінічна практика враховує лише маркери або втрату функції нирок, такі як сироватковий креатинін та протеїнурія. Сучасні клінічні маркери захворювання, такі як рівень креатиніну в сироватці або рівень альбуміну в сечі, не дуже чутливі та мають обмеження (точність визначення рівня креатиніну залежить від м'язової маси; у деяких пацієнтів спостерігається регрес до нормальбумінурії тощо); крім того, вони не дають інформації про причину ушкодження нирок і є пізньою ознакою ураження нирок [1].