Топонімічні Практики В Пострадянській Вінниці (1992–2022)

Abstract

Мета роботи. З’ясувати специфіку топонімічних практик у пострадянській Вінниці 1992–2022 рр. Методологія. В основі методологічного підходу концепція «соціального виробництва простору» Анрі Лефевра, тобто ідея про створення простору як (від)творення наявної системи соціальних відносин. Його послідовник Маоз Азаряху в топонімічній політиці та практиці віддає пріоритет імпульсу, що йде від державних структур, правлячих партій, муніципалітетів тощо. Чим глибшими і значимішими представляються владі зміни, що відбуваються в суспільстві, тим швидше та рішучіше вона йде на перейменування. Наукова новизна. Простежено, як трансформація регіонального суспільства відбивалася на топонімічній практиці у Вінниці. Встановлено, що нині її специфікою є активна позиція трьох актóрів: міської влади, професіоналів та місцевої громади. Висновки. Масштаб впливу кожного з актóрів є різним і залежить від конфігурації взаємодії між ними, хоч зрештою ухвалення рішення залишається за владою. З боку міської влади топографічна практика – це прояв комеморативної політики на місцевому рівні, який засвідчує входження міської влади в націєтворчий процес, і є складовою репутаційної політики. Готовність влади діяти характеризується довірою до професіоналів, а також тим, як організований процес перейменування та найменування, забезпечена ритмічність обговорення та ухвалення рішень. Професіонали, у Вінниці – історики, намагаються вплинути на символічне конструювання вінницької ідентичності, скориставшись вікном політичних можливостей, в тих межах, які громада готова прийняти. Події останніх років засвідчили, що міська громада включена в обговорення не лише прописаною законодавчою рамкою, а й реальністю, уявленням міської влади про «сильну громаду».