Удосконалення Технологій Прогнозування Перебігу, Діагностики Та Лікування Ускладнень Гострого Панкреатиту

Abstract

Особливістю гострого панкреатиту є високий ризик розвитку ускладнень, летальність за яких сягає 15%, а у разі тяжкого перебігу варіює в межах 40–70%. Водночас своєчасне встановлення тяжкості захворювання, виявлення ризиків та рання діагностика ускладнень значно поліпшують результати лікування. Метою дослідження було покращення результатів лікування хворих на гострий панкреатит шляхом розробки патогенетично обґрунтованих методів прогнозування перебігу, ранньої діагностики ускладнень захворювання та вдосконалення їх лікування. Дослідження базувалось на результатах обстеження 280 хворих на гострий панкреатит, які були розділені на дві групи: група порівняння – пацієнти, у яких використовувались традиційні методи обстеження та лікування (n=139), та основна група – пацієнти, у яких застосовувалась удосконалена хірургічна тактика (n=141). Для оцінки ефективності хірургічної тактики в досліджуваних групах був проведений порівняльний аналіз застосованих методик, частоти розвитку післяопераційних ускладнень, летальності, тривалості госпіталізації. Застосування удосконаленої технології ентерального зондового харчування у хворих з тяжким перебігом гострого панкреатиту достовірно покращує біохімічні показники сироватки крові та зменшує частоту виникнення непереносимості нутритивної підтримки в перші 7 діб лікування на 19,7% (χ2=10,1, 95% ДІ 7,62-31,25, p=0,001). Впровадження запропонованого етапного підходу в лікуванні внутрішньочеревної гіпертензії дає можливість отримати вірогідне зниження рівня внутрішньочеревного тиску вже через 48 год після початку лікування (16,4±3,1 та 14,9±3,1 мм рт.ст., р<0,05 відповідно) та покращити резуль- тати лікування шляхом зменшення частоти розвитку інфікованих локальних ускладнень на 27,3% (χ2=8,12, 95% ДІ 8,61-43,46, p=0,004). Удосконалення методик ендоскопічного лікування хворих на гострий біліарний панкреатит дає можливість вірогідно знизити частоту розвитку післяопераційних ускладнень у такої категорії хворих на 19% (χ2=6,47, 95% ДІ 4,24-34,71, p=0,01) та отримати тенденцію до зниження летальності на 2,7% (χ2=1,05, 95% ДІ -6,53-13,82, p=0,3). Застосування запропонованих технологій діагностики та лікування вірогідно знижує тривалість госпіталізації хворих на 11,1 доби (р=0,0002), частоту розвитку екстра-абдомінальних ускладнень – на 16,9% (p=0,008), загрозливих життю післяопераційних ускладнень (V ступінь за класифікацією Клав’єн-Діндо) – на 13,9% (р=0,01), загальної летальності – на 8% (p=0,01), післяопераційної летальності – на 13,9% (p=0,01).