Чим І. Кант Завершує «критичну Справу»?

Abstract

У статті розглядається завершальний етап «цілої критичної справи» І. Канта у контексті критичної філософії загалом (викладеної Кантом у трьох «Критиках»: «Критиці чистого розуму», «Критиці практичного розуму» та «Критиці сили судження»). Головна ідея статті полягає у тому, що змістом третьої «Критики» є не естетика, телеологія, біологія, екологія, теорія систем чи філософія науки, як і усі вони разом, а рефлектувальна сила судження як одна із вищих пізнавальних спроможностей трансцендентального суб’єкта. Вона має власний апріорний принцип (суб’єктивний принцип формальної доцільності природи) і власну ділянку (ein Boden) для легітимного вжитку (проте не царину (das Gebiet)). Автор наводить три аргументи на користь цієї ідеї: (1) важливо розрізняти власне критику (як пропедевтику) і філософську доктрину, що складається із метафізики природи і метафізики звичаєвості; (2) головне завдання третьої «Критики» – не побудова цілісної філософської системи (доктрини), а вирішення загальної проблеми, що стосується умов можливості і меж пізнання індивідуальних формоутворень; (3) перш ніж судити про численні окремі ідеї, варто схопити цілісну ідею, тобто вписати зміст «Критики сили судження» у контекст «критичної справи» загалом. Кант приділяє особливу увагу окресленню границь правомірного вжитку ключових термінів у конкретному контексті, зокрема таких як «доцільність природи» і «сила судження». Предметом розгляду у третій «Критиці» є естетичні судження рефлексії (судження про прекрасне і піднесене природи та мистецтва) та телеологічні судження про предмети природи як цілі. Якщо трансцендентальний принцип рефлектувальної сили судження в аспекті її естетичного різновиду виступає конститутивним принципом для почуття задоволення і незадоволення, то в аспекті її телеологічного різновиду – регулятивним для спроможності пізнання. Кант наголошує на тому, що критика сили судження не стосується того, як ми пізнаємо природу, а як ми можемо судити про неї за межами теоретичного пізнання з огляду на реальність надчуттєвого, що є предметом практичної філософії.