Черепно-мозговые травмы, полученные в течение 2017 года в результате военных действий на востоке Украины, составили 30,8 % всех механических боевых повреждений, травм и являются важной проблемой из-за проявлений постконтузионного синдрома в отдаленном периоде. Цель работы-исследовать особенности восстановления постконтузионной симптоматики участников боевых действий во время их реабилитации в госпитальных условиях по показателям электроэнцефалографии и оцениванию динамики психофизиологических характеристик. Материалы и методы. В исследовании приняли участие 42 военнослужащих-участников боевых действий, в возрасте 35-45 лет, которые получили закрытую черепно-мозговую травму в течение 2017-2018 годов (более 3 месяцев после травмы головы), II группа (контрольная)-76 здоровых мужчин такого же возрастного диапазона. В исследовании оценивали и анализировали результаты электроэнцефалографии (ЭЭГ), проявления постконтузионной симптоматики с помощью специального опросника в модификации К. Cicerone, а также характеристики концентрации внимания и объема кратковременной памяти с помощью компьютерной программы. Результаты. У лиц с постконтузионным синдромом выявлено нарушение функционирования неспецифических систем мозга, что делает дисрегуляционные изменения электрической активности головного мозга устойчивыми и продолжительными. Показано, что примененные программы реабилитации положительно повлияли на сбалансированность и

Мета дослідження: виявити особливості застосування МКФ в індивідуальній мультипрофесійній реабілітації пацієнта із спондилогенною шийною мієлопатією. Матеріали та методи. Реабілітаційний процес та оцінку його ефективності розглянуто на окремому прикладі пацієнта віком 38 років, який був переведений на етап підгострої стаціонарної реабілітації до Військово-медичного клінічного лікувально-реабілітаційного центру на 18-й день після проведеного йому оперативного лікування. Реабілітація цьому пацієнтові проводилась на протязі 2-х етапів тривалістю 33 і 32 дні з двотижневим амбулаторним інтервалом між ними. Для визначення проблем в стані здоров’я пацієнта використовувався категорійних профіль МКФ хворих з травмою спинного мозку. Ступінь тяжкості ураження спинного мозку визначали за допомогою шкали ASIA. Інтенсивність больового синдрому досліджували за допомогою візуально-аналогової шкали. Міру незалежності хворого оцінювали із застосуванням індексу Бартела. Сила м’язів визначалась за шестибальною шкалою (L.McPeak, 1996; М.Вейсс, 1986). Рівень спастичності м’язів оцінювався за допомогою модифікованої шкали Ашворта (Bohannon R.W., Smith M.B., 1987). Згідно госпітальної шкали (Hospital Anxiety and Depression Scale) визначали ступінь тривоги і депресії. Результати. В статті розглянуто ефективність застосування Міжнародної класифікації функціонування в індивідуальній мультипрофесійній реабілітації пацієнта  із спондилогенною шийною мієлопатією,  який був переведений на етап підгострої стаціонарної реабілітації. Показано, що застосування категорійного профілю МКФ значно прискорило виявлення основних проблем в стані здоров’я пацієнта. Встановлено, що оцінка динаміки кваліфікатора кодів МКФ дала можливість визначити ефективність реабілітаційних заходів і фіксувати результативність роботи кожного фахівця мультипрофесійної команди. Показано можливість створення підсумкового документа на основі МКФ про стан здоров’я хворого. Доведено, що використання МКФ дозволило фахівцям мультипрофесійної команди встановити цілі реабілітації і призначити комплекс реабілітаційних втручань, що в свою чергу дало можливість збільшити незалежність хворого в самообслуговуванні, покращити його мобільність та розпочати відновлення ходи. Висновки. Визначення проблем щодо функції, структури, активності і участі пацієнта із спондилогенною шийною мієлопатією за допомогою МКФ дозволило фахівцям мультипрофесійної команди встановити цілі для їх вирішення та призначити і виконати комплекс реабілітаційних втручань, що в свою чергу дало можливість збільшити незалежність хворого в самообслуговуванні, покращити його мобільність та розпочати відновлення ходи.  Визначення категорійного профілю МКФ дозволило оцінити ефективність реабілітації пацієнта із спондилогенною шийною мієлопатією і показало кращі результати в покращенні мобільності та дещо гірші досягнення  в збільшенні незалежності і відновленні ходи, що вказує на необхідність проведення подальших досліджень для вирішення вказаних проблем. Застосування міжнародної класифікації функціонування в роботі мультипрофесійної команди, дозволяє удосконалити існуючу систему надання медичної допомоги військовослужбовцям з ураженням спинного мозку, прискорити відновлення незалежності у повсякденному житті та повернення до служби.

медична академія, м. Київ 2 Військово-медичний клінічний центр професійної патології особового складу Збройних Сил України, м. Ірпінь Вступ. Морально-психологічна непідготовленість, страх не впоратися з обов'язками, почуття провини перед загиб лими, прагнення вижити в умовах руйнувань та смертей інших, надзвичайна напруженість праці, порушення режиму харчування та відпочинку, а також інші шкідливі чинники службової діяльності, без сумніву, зменшують адаптаційні резерви організму та призводять до неконструктивних змін поведінкових реакцій та дезадаптаціного синдрому, які потребують психофізіологічного оцінювання для вирішення питання про необхідність подальшого реабілітаційного лікування. Мета дослідження-виявити особливості та підходи до оцінювання ступеня відновлення функціонального стану (ФС) учасників антитерористичної операції під час реабілітації в госпітальних умовах. Матеріали та методи дослідження. Як об'єкт дослідження були обрані дві групи чоловіків віком 25-45 років: І група-30 осіб, які отримали контузію головного мозку в 2014-2015 роках, ІІ група-30 осіб, які перебували на лікуванні/реабілітації з іншою соматичною патологією. До 90 % осіб перебували в зоні АТО не менше одного року. Як контрольну групу досліджено 76 здорових чоловіків такого самого вікового діапазону. Кожний військовослужбовець проходив курс реабілітації за індивідуальною програмою протягом 12-14 діб. ФС оцінювався на основі дослідження показників варіабельності серцевого ритму (ВСР) та електроенцефалографії (ЕЕГ) до та після реабілітаційного лікування. Результати. Розглянуто особливості відновлення характеристик ЕЕГ, які полягають у суттєво гіршому відновленні ФС І групи (23,3 % осіб з позитивною динамікою) порівняно з ІІ групою (83,4 %; p < 0,001). Аналогічні зміни відбуваються і за характеристиками ВСР. Описано структурні особливості 3 ЕЕГ-феноменів, які зустрічаються в осіб з контузією головного мозку. Аналіз міжсистемних зв'язків ЕЕГ та ВСР додатково підтверджує повільне відновлення ФС у осіб І групи. За допомогою факторного аналізу нормованих характеристик зміни показників ЕЕГ та ВСР до та після лікування побудовано математичну модель підтримки прийняття рішення щодо прогнозування реабілітаційного потенціалу людини та ефективності реабілітації в госпітальних умовах. Висновки. Виявлено, що фізіологічна вартість регуляції ФС є найбільш високою в осіб з контузією в анамнезі. Розроблена модель підтримки прийняття рішення щодо кількісної оцінки відновлення ФС дозволяє кількісно спрогнозувати ефективність реабілітації в госпітальних умовах, що є необхідним для уніфікації підходів при проведенні реабілітаційних заходів, здійснення послідовності та безперервності на всіх етапах надання реабілітаційної допомоги учасникам АТО. Показано, що застосування апаратних методів дослідження ЕЕГ та ВСР при реабілітації учасників АТО в госпітальних умовах дозволяють оцінити морфофункціональні дефекти, уточнити реабілітаційний потенціал за ступенем відновлення ФС, прогнозувати ймовірність розвитку неадекватних і/або парадоксальних реакцій на проведен...

Мета дослідження: виявити особливості застосування мультидисциплінарного підходу в індивідуальній реабілітації пацієнта після тяжкого перебігу коронавірусної хвороби. Матеріали та методи. Реабілітаційний процес та оцінку його ефективності розглянуто на окремому прикладі пацієнта А., 61 рік, який був переведений на етап підгострої стаціонарної реабілітації до пульмонологічного відділення Військово-медичного клінічного лікувально-реабілітаційного центру на 41-й день після початку захворювання на COVID-19. Реабілітаційні заходи цьому пацієнтові проводились на протязі 2-х стаціонарних етапів тривалістю 24 і 23 дні з 39-ти денним амбулаторним інтервалом між ними. Оцінка результатів дослідження проводилась при поступленні пацієнта у відділення та перед випискою з відділення при повторній госпіталізації. Для визначення проблем в стані здоров’я пацієнта використовувався категорійний профіль МКФ хворих з захворюванням органів дихання. Дослідження функції зовнішнього дихання проводилось за допомогою спірографа «Spirolab II». Згідно госпітальної шкали (Hospital Anxiety and Depression Scale) визначали ступінь тривоги і депресії. Для поглибленої діагностики емоційного стану пацієнта застосовували опитувальник Спілбергера-Ханіна «Особистісна тривожність» та шкалу Гамільтона для оцінки тривоги (HARS). Оцінювання когнітивних функцій здійснювали за допомогою МоСА-тесту, проби Шульте і тесту запам’ятовування 10 слів (А.Р.Лурія). Сила м’язів визначалась за шестибальною шкалою (L.McPeak, 1996; М.Вейсс, 1986). Рівень спастичності м’язів оцінювався за допомогою модифікованої шкали Ашворта (Bohannon R.W., Smith M.B., 1987). Визначення толерантності до фізичних навантажень проводили за допомогою 6-ти хвилинного тесту ходьби і шкали субєктивної оцінки фізичного навантаження (10-ти бальної шкали Борга). Рівень задишки оцінювали за допомогою модифікованої шкали задишки. Результати. В статті розглянуто ефективність мультидисциплінарного підходу в індивідуальній реабілітації пацієнта після тяжкого перебігу коронавірусної хвороби. Показано, що під час роботи в умовах карантину для зменшення ризику зараження коронавірусною хворобою реабілітаційний процес пацієнта був дещо модифікований. Встановлено, що в результаті функціонального оцінювання, проведеного кожним фахівцем команди були визначені основні проблеми категорійного профілю МКФ щодо функції, структур організму, активності і участі пацієнта та оцінено їх ступінь тяжкості. Показано можливість призначення відповідального фахівця за вирішення кожної з проблем. Доведено, що встановлення цілей для вирішення цих проблем і виконання підібраних реабілітаційних інтервенцій для їх досягнення кожним членом команди дозволила відновити втрачені функції організму і активність хворого. Висновки. Організація реабілітації пацієнта після тяжкого перебігу коронавірусної хвороби шляхом залучення мультидисциплінарної команди фахівців дозволила визначити проблеми щодо функції, структури, активності і участі хворого та призначити відповідального члена команди для вирішення кожної з виявлених проблем. Мультидисциплінарний підхід при проведенні реабілітації хворого з COVID-19 дозволив зменшити рівень тривоги, покращити сон і когнітивні функції, збільшити толерантність до фізичного навантаження і відновити ходьбу пацієнта. Відсутність повного досягнення встановлених цілей при відновленні функцій уваги, емоцій, дихання, толерантності до фізичного навантаження і збереження структурних змін в легенях хворого з COVID-19 вказує на необхідність проведення подальших досліджень для вирішення вказаних проблем.