Актуальність. Основною проблемою при цукровому діабеті (ЦД) є неконтрольований високий рівень глюкози в крові — гіперглікемія, яка призводить до вироблення кінцевих продуктів глікування, посилення окиснювального стресу та активації поліолового шляху утилізації глюкози, що зрештою може призвести до розвитку катаракти. Але, незважаючи на останні технічні досягнення в галузі хірургії катаракти — мінімізацію операційного розрізу, зниження часу впливу та потужності ультразвуку, дозована фізична травма ока під час операції, як і раніше, залишається провідною причиною розвитку післяопераційної неінфекційної ексудативно-запальної реакції. Матеріали та методи. Під спостереженням перебувало 165 пацієнтів (296 очей). 1-шу групу спостереження становили 80 пацієнтів (146 очей) із катарактою, хворих на ЦД 2-го типу, яким виконувалася факоемульсифікація (ФЕК) з імплантацією інтраокулярної лінзи (ІОЛ). ЦД 2-го типу у всіх пацієнтів був компенсований за даними дослідження показників вуглеводного обміну (рівень глюкози венозної плазми натще і вміст глікованого гемоглобіну). У всіх пацієнтів супутньою була легка або помірна непроліферативна діабетична ретинопатія (НПДР) відповідно до Міжнародної шкали тяжкості діабетичної ретинопатії Американської академії офтальмології (2002 рік). Групу контролю становили 85 хворих (150 очей) із віковою катарактою без супутніх захворювань, яким також виконувалася ФЕК з імплантацією ІОЛ. Результати. Після виконання ФЕК з імплантацією ІОЛ у пацієнтів із ЦД 2-го типу через 1 рік спостережень некоригована гострота зору статистично значуще нижча на 25 % (t = 7,42; p ≤ 0,01), максимально коригована гострота зору нижча на 16 % (t = 4,95; p ≤ 0,01) порівняно із пацієнтами без діабету. Частота післяопераційних ускладнень через 1 рік у середньому становила 6,83 % і була вища в 3 рази, ніж у пацієнтів без діабету (контрольна група) (χ21 рік = 3,617, p = 0,05), показник ВОТ вищий на 11 % (t = 4,08; p ≤ 0,01), середня кількість ендотеліальних клітин нижча на 4 % (t = 4,08; p ≤ 0,01), середня товщина фовеолярної зони сітківки вища на 10 % (t = 6,58; p ≤ 0,01). Частота запальних ускладнень у пацієнтів з ЦД 2-го типу в середньому становила 20,91 %, що було статистино значуще вище у 10 разів, ніж у пацієнтів контрольної групи, у яких їх частота становила 2 % (χ2 = 22,506, p < 0,001). Після виконання ФЕК з імплантацією ІОЛ при ЦД 2-го типу в 16,67 % випадків зафіксовано перехід в тяжку стадію НПДР.